Яким був Голодомор на Чернігівщині. Факти про трагедію

Яким був Голодомор на Чернігівщині. Факти про трагедію

Яким був Голодомор на Чернігівщині. Факти про трагедію ФОТО: Укрінформ

Понад 362 тисячі померлих від голоду, а найбільш постраждалі райони - Борзнянський, Ніжинський, Ічнянський та Прилуцький. Суспільне зібрало факти, цифри та свідчення очевидців про Голодомор на Чернігівщині 1932-1933 років.

Матеріал підготовлений на основі інформації від чернігівського історика Сергія Горобця та монографії Тамари Демченко й Миколи Гороха "Колективізація та Голодомор 1932–1933 років на Чернігівщині: забуттю і прощенню не підлягає".

Передумови Голодомору

Голодомор-геноцид на Чернігівщині був таким, як і на всій території Україні. Чернігівську область створили 7 жовтня 1932 року у складі 36 "найвідсталіших районів УСРР". Їхня відсталість визначалася насамперед низькими темпами колективізації – 47,3% станом на 1 жовтня 1932 року.

Колективізацію в області вдалося завершити лише на червень 1934 року, коли усуспільнили понад 70% селянських господарств і 77% посівних площ.

Окремі господарства, а найчастіше цілі населені пункти й навіть райони комуністична влада заносила на так звані "чорні дошки", що означало повну ізоляцію та позбавлення будь-якого постачання. В області відомі щонайменше 37 таких "чорних дошок".

Голодомор починався з насильницького збирання владою "натуральних штрафів" за невиконання планів хлібозаготівель. Загони так званих "буксирних бригад" (комуністи, комсомольці, активісти) позбавляли селян всього їстівного, прирікаючи на смерть.

Перебіг

  • Початок Голодомору - осінь 1932 року.
  • Пік - весна і початок літа 1933 (із 3,9 млн жертв 1 млн припадає на червень 1933-го, по всій Україні).
  • Найбільше постраждали південні і східні райони області, там Голодомор почався раніше.

Найбільш інтенсивно колективізація відбувалась з кінця 1932 і до середини 1934 року, тобто тоді, коли на Чернігівщині, як і по всій Україні лютував голод. Колективізація, розкуркулення, хлібозаготівлі й Голодомор повністю збіглися у часі.

На 15 березня 1933 р. офіційно вважалося, що в Чернігівській області "найбільше вражені харчовими труднощами" села або хутори Стольне, Бігач, Удівка, Семенівка та «Ленінська сільрада» Березнянського, Шаповалівка і Борзна Борзнянського, Яблунівка, Рудівка, Дубовий Гай Прилуцького, Рожнівка Ічнянського, Кладьківка та Химо-Рябушине Ніжинського, Ловинь, Грибова Рудня Добрянського районів – усього 6 районів і 930 родин. Серед "менш вражених" районів названо Носівський, Бобровицький і Бахмацький. Окрім того, було ще 9 районів, у яких "споживаються різне збіжжя-сурогат".

Якщо припустити, що не від гарного життя селяни раптом почали харчуватися сурогатами, то слід визнати, що комуністична влада визнала наявність голоду у 20 районах області. У липні 1933 року оргбюро Чернігівського обкому КП(б)У доповідало ЦК КП(б)У про "важке продовольче становище" у 14, здебільшого південних, районах області.

Доведені до відчаю чернігівські селяни вирушали на пошуки кращої долі. Вони їхали на Донбас та у південні області УСРР. Але чимало переселенців змушені були повертатися назад. Жителька с. Безуглівки Ніжинського району розповіла: "Нам погано жилося і ми поїхали у Таврію. Там жили у хліві в якоїсь жінки. Потім маму взяли на роботу свинаркою і ми жили у свинарнику. Але там теж почався голод, і ми повернулися у 1934 році до рідного села".

Свідчення очевидців

Ось що згадував Михайло Дузь з села Кобижча Бобровицького району:

В кінці 1932 року мені пішов дев’ятий рік. Що я запам’ятав? У хату прийшли п’ять чоловіків і залізними палками штрикали долівку, шукаючи хліб. Торбинку із зерном мати заховала на піч і посадила мене на неї. Один із них, Глушаниця Іван, прогнав мене і забрав торбинку. Мати почала плакати і просила, щоб віддав. Але у відповідь: «Не подохнуть твої діти, хай їдять полову». Пам’ятаю, що батько вносив полову і ми її переточували, відбираючи послід. Товкли жолуді, мішали макуху і пекли «хліб». Ще пам’ятаю, що Книша Тимофія вбили на городі за те, що він розгрібав і їв посаджене лушпиння картоплі.

Панас Реп’ях, 1916 року народження, який пережив голод у с. Макіївка Носівського району, розповідав:

Добре пам’ятаю, що після жнив 1932 року з нового врожаю колгоспникам дали по 200 грамів на трудодень, засипали насіннєвий фонд, відвели значну частку зерна для виконання плану хлібозаготівель. Цілі валки підвід, вантажених повнобокими мішками, попрямували з моєї рідної Макіївки на станцію Лосинівка. Сільське керівництво з гордістю говорило, що з завданням упоралось. Та буквально через кілька днів надійшла вказівка про зустрічний план хлібозаготівлі. Те ж саме керівництво кинулося виконувати і його. Залишилися в коморах тільки насіння та всякі відвійки. А тут чергове розпорядження: державі конче потрібен хліб! Де ж його взяти? В колгоспі нема. Отож, треба було брати в людей. А де ж він у людей, коли їм дали всього по 200 грамів на трудодень? Колгоспники так і сказали. Тоді й пішли по дворах активісти. Хапали і гребли все, що потрапляло до рук. Нишпорили в погребах, коморах, на горищах, рили землю ключками й шомполами. В таких умовах люди все ж так-сяк дотягнули до різдвяних свят. А в лютому місяці чи не в усіх оселях було, як кажуть у нашому селі, хоч шаром покоти. Про хліб і говорити нічого. Закінчилась картопля, вичерпалися мізерні запаси буряків, моркви, капусти. По селу ходив не привид голоду, а сам голод, гострозубий, з чіпкими лапами, нещадний.

Засуджені за не здачу хлібу

Попри те, що станом на 25 жовтня 1932 року в області за не здачу хліба засудили 4 000 людей (по 110 на кожний район), на засіданні політбюро від 30 грудня прийняли рішення вжити додаткових заходів для посилення хлібозаготівель.

Документ складався з трьох пунктів:

1. Виселити з Чернігівської області 300 сімей куркулів.

2. Вислати 500 злісних елементів і куркулів (без сімей).

3. Збільшення складу міліції в області»

Як прямий результат цих заходів в області різко зросла кількість осіб, «засуджених у справах, заведених органами ДПУ і міліції, у зв’язку з хлібозаготівлями». Якщо у серпні-жовтні 1932 р. таких набралося 406 людей, то тільки за листопад того ж таки року на Чернігівщині засудили 1 406 осіб.

Кількість померлих

За підрахунками чернігівських істориків Олександра Коваленка та Володимира Ткаченка, втрати населення області від голоду — понад 362 700 осіб (в сучасних адміністративно-територіальних межах — до 270 тисяч осіб).

У книзі "Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років. Чернігівська область" оприлюднені поіменно 36 818 жертв Голодомору на Чернігівщині, які встановлені за спогадами, а головне – на основі вцілілих книг реєстрації актових записів про смерть за відповідні роки з 460-ти населених пунктів (із понад 1500) у межах сучасної Чернігівської області. Найбільше від голодомору постраждала лісостепова частина Чернігівщини, насамперед сучасні Борзнянський, Ніжинський, Ічнянський і Прилуцький райони.

В Україні й на Чернігівщині встановлено факт відсутності 2/3 загальної кількості учнів, які мали сісти за парти в сільських школах восени 1933 р., а також відсутність у цих школах такої самої кількості вчителів.

Ізбенко Микола Сильвестрович, уродженець Кобижчі Бобровицького району, в 1933 році працював учителем у Рябушинській початковій школі: "Діти на уроках майже не працюють. Похиляться на парти, підкладуть руки під голови і так лежать до кінця уроків. Виснажені, худі, повна апатія до всього. У класі щодень меншає учнів. І незабаром настає день, якого можна було сподіватись. Жоден учень у клас не прийшов".

Чи були серед комуністів незгодні з політикою партії?

38-річний комуніст, завідувач оргвідділу Носівського райкому КП(б)У Володимир Яременко відкрито протестував проти розорення селян і закликав своїх однодумців до виходу з партії. Із зібраних комуністичною державною безпекою свідчень випливає, що він практично усунувся від проведення хлібозаготівель у селі Лихачів, куди його направили на початку листопада 1932 р. В. Яременко нібито говорив своїм колегам:

"Хлебозаготовки настолько непосильны, что их никакими способами выполнить нельзя. У крестьянина требуешь хлеб, а сам знаешь, что хлеба у него нет. Все это к хорошему не приведет. Я не могу идти против масс. Крестьянство плачет от проводимой политики".

Прізвище Яременка згадувалося навіть у постанові ЦК ВКП(б) та РНК СРСР про хлібозаготівлі в Україні, на Північному Кавказі та у Західній області від 14 грудня 1932 року серед імен "арестованных изменников партии на Украине как организаторов саботажа хлебозаготовок", яких слід "предать суду, дав им от 5 до 10 лет заключения в концентрационных лагерях".

Через цей виступ увесь партапарат та державні установи Носівського району потрапили на "чорну дошку". На початку січня 1933 р. обласна газета «Більшовик» оприлюднила замітку під промовистою назвою "Костюченко – ворог робітничої кляси". Це, як виявилося, колишній член Носівського бюро РПК і голова райпрофради, який не тільки не зумів організувати хлібозаготівлі у с. Коломійцеві (35% до плану), але й "не розпізнав запеклого класового ворога – Яременка".

Дивіться також:

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди