Їли гнилу картоплю, макуху та болотяну траву: жителі Великого Устя згадують Голодомор

Їли гнилу картоплю, макуху та болотяну траву: жителі Великого Устя згадують Голодомор

Їли гнилу картоплю, макуху та болотяну траву: жителі Великого Устя згадують Голодомор Фото - Вікіпедія

Їли гнилу картоплю, макуху та болотяну траву, щоб не померти. Так про Голодомори 32-33-го та 47-го років згадують мешканці села Велике Устя Сосницького району. Вони розповіли Суспільному свої історії.

Валентина Циганок веде до батьківської хати. Тут у 1933-му жило дванадцятеро людей: її баба з дідом та десятеро дітей.

Жителька села Велике Устя Валентина Циганок.Суспільне: Чернігів

Жителька села Велике Устя Валентина Циганок.

Тут у 1933 жила родина дідуся та бабусі Валентини Циганок. Баба з дідом та їх десятеро дітей.Суспільне: Чернігів

Тут у 1933 жила родина дідуся та бабусі Валентини Циганок. Баба з дідом та їх десятеро дітей.

«Їсти було нічого. Всього запасу було десь може на місяць чи на півтора. Моя старша тітка Ганна весь запас сховала у коморі і замкнула. Виділяла на кожен день потроху, щоб не померли. Всі надголодь жили, але всі вижили», - розповідає історію своєї родини жителька села Велике Устя Валентина Циганок.

Так голодом і силою людей тоді заганяли в колгоспи. Дід Валентини служив Богові і йти до колгоспу не схотів, розповідає жінка. Тому в них від будинку відірвали і сіни й комору.

«Батько розповідав – як маленьким був, відкриє двері з хати, а сніг у хату мете. Всі ж тоді сиділи в хаті – вдягтися було ні в що, взутися також. Одні чоботи, може, на всіх були».

Того ж року були в селі і смерті від голоду.

«Розповідав мені мій свекор, були у нього ще меншенькі братик і сестричка. І сестричка, і братик померли. Животи, каже, великі такі були, вони попухли і з голоду померли. А він вижив. Казав, також був опух, але вижив».
Катерина Гурин жителька села Велике Устя та двоюрідна тітка Валентини Циганок.Суспільне: Чернігів

Катерина Гурин жителька села Велике Устя та двоюрідна тітка Валентини Циганок.

Двоюрідній тітці Валентини Катерині Гурин 90 років. В 1933-му їй було три роки, то про той час знає тільки з розповідей рідних.

«У 33-му врожаї може й були, але змушували у колгоспи йти. Тому прискіпувалися: заберуть – город одрізали, комору одірвали, у кого хату – вигнали з хати, забрали. Як не йшли в колгосп самі, то так змушували. Хто пішов – той жив», - розповідає Катерина Гурин.

В 1947-му Катерині Гурин йшов сімнадцятий рік. Вона досі пам’ятає смак гнилої картоплі, яку збирали її брат та сестра в полі.

Знімки з сімейного архіву Катерини Гурин.Суспільне: Чернігів

Знімки з сімейного архіву Катерини Гурин.

«У травні-місяці вже почався голодомор у 1947-му. У квітні ще їжа була: то картопля, то хлібинку якусь спечемо. А тоді вже позакінчувалось, що було вдома. І ходили по щавель, і рвали «опуцьки», ситняки ото по болотах рвали та їли. Зовсім на зелені жили. Макуху їли. Я сама уже опухла була – таке пузо було у мене».

На цьому фото Катерина Гурин зі своєю подругою.

Катерина Гурин з подругою.

Катерина Гурин з подругою.

«Ми поряд жили. У колгосп вони не пішли, то не давали навіть колосся на полі збирати. А подруга: «Пішли». І я з нею – піду поможу їй збирати колосся. А тут об’їждчик їде на коні верхи, ми в коноплі поховались, а він їде повз. Ми просимо бога: «Заховай нас». Аби в нашу сторону дивився, то знайшов би, а то туди дивиться, проїхав. Ми тоді з конопель та швидше додому».

Згадує, як в селі був суд над жінками, які забрали з колгоспного поля колосся, щоб не померти з голоду.

«Не давали колосся. На роботу ходили, колосся обрізали, крали, то у нас судили Ганну Пихотину і Ганну Солошину. Вони коли жали жито серпами, то колосся наобрізали та й в мішок наховали, а об’їждчик помітив. То по шість місяців дали. Отут у Щорсі відбували вони. Може кілограм чи півкілограма наобрізали у мішок».

Ольга Іванова жителька села Велике Устя. Пережила Голодомор.Суспільне: Чернігів

Ольга Іванова жителька села Велике Устя. Пережила Голодомор.

Ольга Іванова ще одна жителька села Велике Устя. У 1947-му їй виповнилось 7 років.

«Спершу ж навесні не було ще і щавлю, то біля церкви там липи стояли, а ми діти, усі з села, під тими липами лежали і збирали оті насіннячка й лузали. А коли на липі бруньки росли, то липу об'їдали. Коли ж щавель пішов, то ходили по щавель. Мати млинці пекла зі щавелю – такі млинці, як ото корова нагадить, то отакі млинці були. І ми їли, тому що їсти не було чого».

Тоді її сім’ю – мати та четверо дітей врятував від голодної смерті односелець.

«В селі дід жив заможний. Мати пішла до нього й каже: «Позичте мені пуд зерна, я Вам два принесу. Нам треба дожити». – «Не позичу», каже. «Восени жуки напали – вивіз усе зерно в берег». Мати тоді до іншого діда пішла. А в нього баба така була богомольна. Мати і каже: «Позичте пуд мені, я вам два принесу». Баба – ні в яку. А дід каже: «Як то, Параско, я не дам? Щоб через мене люди померли?». Та й дав пуд зерна. Мати змолола. Таки дотягли. Уродило. Мати два пуди наважила і до того діда. А він каже: «Ні, не буду я на твоєму горі наживатися. Пуд позичала – пуд і заберу».

Читайте також:

"У Чернігові вшанували пам'ять жертв Голодомору"

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди