Художник та куратор В’ячеслав Машницький, який залишився в Херсоні під час окупації та ходив на проукраїнські мітинги, зник. Кримського художника Богдана Зізу, який облив жовтою та синьою фарбами будівлю міської адміністрації Євпаторії, "засудили" на 15 років. Режисер Анатолій Левченко, що ставив в Маріуполі українські вистави, провів у російському полоні майже 10 місяців.
Таких історій — десятки. Вони про те, як Росія вбиває та викрадає митців за те, що ті відмовляються співпрацювати, чинять опір, а головне — тому, що вони є діячами української культури. Суспільне розповідає історії декількох з них. Повна версія матеріалу — за посиланням.
В’ячеслав Машницький на початку 2000-х переробив свою квартиру в Херсоні на музей сучасного мистецтва. "Перша експозиція була така, що художники малювали на стінах, — розповідає Ганна Машницька, дружина В’ячеслава. — Слава розумів, що мені часом було складно жити у музеї, але казав: "У нас така місія".
Коли у 2022-му російська армія увійшла в Херсон, Машницький відмовився вивезти колекцію музею. Вважав, чим менше привертати увагу, тим більше шансів, що окупанти його не помітять. "Він говорив: "Вони тут ненадовго. Наша земля їх не пускає, горить під ними", — каже його дружина.
Окупаційна влада пропонувала Машницькому обійняти одну з керівних посад у сфері культури, він відмовився, а згодом — у жовтні 2022-го, зник. Останній раз його бачили на дачі під Херсоном. Там, після зникнення художника, його друзі знайшли сліди крові. Досі про долю Машницького нічого не відомо.
"З кожним місяцем надія тане, але все одно вона є: що, може, Слава живий, що ми його знайдемо, — говорить Ганна. — А поки хочемо дізнатися, що тоді сталося на дачі".
***
Богдан Зіза народився в Євпаторії. Його виховувала бабуся. Він був вуличним художником. Малював графіті на соціальну тематику. "Він переживав за все, що Росія коїла в Україні. Розповідав, як виходив гуляти до моря і бачив, як звідти пускають ракети по українських містах. Писав, що йому нестерпно розуміти, що з його дому пускають ракети, які вбивають людей, — каже Олександра Баркова, двоюрідна сестра Богдана. — Після новин з Київщини (з деокупованої Бучі — ред), він став апатичним. Ще й з бабусею мав конфлікти, бо вона підтримувала Росію. Думаю, через ці депресивні стани імпульсивно вирішив зробити те, що зробив".
16 травня 2022-го Зіза облив фасад будівлі адміністрації Євпаторії жовтою і блакитною фарбами та кинув в неї "коктейль Молотова". Його затримали того ж дня та визнали "винним" в "дискредитації Збройних сил Росії", а згодом ФСБ повідомило, що Зіза проходить у справі щодо підготовки теракту. Росія "засудила" його на 15 років.
В останньому слові на суді Богдан сказав: "Мені шкода, що я перестарався і мої дії призвели до порушення статті про терористичний акт. Мені шкода, що я не маю можливості допомагати близьким. Щодо решти… Я вчинив по совісті".
Правозахисники визнали справу Зізи політично вмотивованою, а його самого — політв'язнем. "Після того, як Росія повернула Нарімана Джеляла (28 червня Україна повернула з полону заступника голови Меджлісу Нарімана Джеляла — ред.), у нас зʼявилася надія, — говорить Олександра. — Богдан і Наріман сиділи в Сімферополі в сусідніх камерах. Наріман за цей час став йому другом і наставником".
Після вироку Зіза оголосив 17-денне голодування, вимагав випустити всіх політв’язнів, позбавити його російського громадянства, насадженого насильно. Принципово перейшов на українську мову. "Я пишаюся Богданом. Він митець, а не терорист. Вірю, що його вдасться повернути раніше, ніж через 15 років", — говорить Олександра.
***
Анатолій Левченко у 2020-му заснував в Маріуполі свій український театр, а до того 25 років працював в маріупольському драмтеатрі. Каже, виступав за те, щоб прибрати з його назви слово "російський" та пропонував ставити п’єси українських драматургів: "Я поставив дві казки українською, виставу "Слава героям!", поетичну композицію про Стуса і Сосюру. А потім мені не продовжили контракт. До речі, директор драмтеатру нині працює на окупантів", — розповідає режисер.
В Маріуполі він з дружиною, 92-річною тещею, та сином з аутизмом жив неподалік від драмтеатру. "Росіяни почали зачищати центр міста саме з нашого кварталу. Ми бачили, як танки обстрілюють будинки, — говорить Анатолій. — Невдовзі теща померла, я поховав її у дворі".
У травні 2022-го до Левченка прийшли росіяни: "Приставили пістолет, вдягли пакет на голову і повезли". Кілька годин його тримали у Маріуполі, а тоді вивезли у Донецьк: "Там зі мною проводили "бесіду". Ставили питання по виставах. Для них сама назва "Слава героям!" — вже свідчення, що я ворог. Я годинами переповідав їм зміст вистав".
Левченко провів у російському полоні майже 10 місяців. 9 березня 2023-го його випустили під підписку про невиїзд. Влітку він з родиною нарешті виїхав з окупованого Маріуполя. Зараз ставить вистави у Кропивницькому та Києві, й працює над власною п’єсою: "У полоні я багато слухав і спостерігав, спілкувався з ув'язненими. Цей досвід використаю у п’єсі. Це буде не документальна вистава, а фантастична, але я вкладу у неї реальні переживання й думки".
