Чому я досі тут: історія фельдшерок швидкої, які потрапляли під обстріл росіян

Чернігівщина має понад 230 кілометрів кордону з Білоруссю і майже стільки ж — з РФ. У серії репортажів "Чому я досі тут" радіоведуча "Українського Радіо Чернігів" Лілія Духно розповість про життя мирних людей в умовах прикордонної війни.

Надавати першу медичну допомогу – ще дитяча мрія 24-річної Валентини Прохорець із Семенівки уже п'ять років, як реальність. Саме стільки часу вона працює фельдшером виїзної бригади Семенівської підстанції швидкої допомоги. А колега Валентини, 25-річна Марина Комісарова, полюбила свою роботу вже влаштувавшись на неї. Нині вона фельдшерка виїзної бригади із семирічним стажем. З фельдшерками, які кілька разів потрапляли під російські обстріли, журналістка зустрілась саме тоді, коли Валентина завершила зміну, а Марина – заступила на неї.

Нові виклики з початком повномасштабної війни

Підвищений тиск чи температура. Побутові травми та кровотечі. Чого тільки не траплялося з людьми, до яких вони виїжджали надавати допомогу.

"Але ж такого, що принесла повномасштабна війна, звісно, не було", — ледь не одночасно кажуть дівчата.

24 лютого 2022 року.

"До нас перший виклик надійшов о восьмій ранку. Тоді вже йшли танки Семенівкою. Ми збирались виїжджати з лікарні, а з того боку саме танки йшли. Але ж треба їхати, бо ж надійшло повідомлення про біль у серці – екстрений виклик. Що ж, перечекали, коли вся колона проїде. А один танк лишився і стояв. То їхали йому назустріч. Нас не чіпали, але було страшнувато", — згадує Валентина.

Тоді через хвилювання у місцевого чоловіка виник біль у серці. Бригада "швидкої" приїхала вчасно, аби допомогти жителю. Поверталися ж медики знову під "супроводом" російських танків. Взагалі, за словами Валентини, подібних викликів у той день було чимало.

Після звільнення легше не стало

Колони ворожої техніки тоді проїжджали повз місто, жителів не чіпали. Валентина з Мариною кажуть, що тоді кількість викликів зменшилась. Щоправда, не через те, що у місті було відносно спокійно, а через проблеми з електрикою та зв’язком. Робочий телефон "швидкої" жителі передавали одне одному, бо ж на 103 додзвонитись просто не могли. Але і після звільнення легше не стало.

"Нам навпаки стало складніше. Бо тоді у нас більш-менш тиша була, а коли Чернігів звільнили, техніка відійшла назад – то у нас стало гучно", — каже Валентина.

"За минулий рік було багато викликів після обстрілів. Після обстрілів було багато жертв, травмовані. Та і в прикордонні села стало страшніше їздити, бо дрони, техніка поряд – не знаєш, що там може трапитись. Тим паче машини у нас великі, помітні", — додає Марина.

Фельдшерки Валентина Прохорець та Марина Комісарова, які працюють на прикордонні Чернігівщини

Валентина Прохорець та Марина Комісарова. Суспільне Чернігів

Виїзди після прильотів

"Швидка" виїжджає щоразу після прильотів. Про перші виїзди дівчата вже не пам’ятають. Розповідають про ті, які закарбувались найбільше.

"Їздили між Миколаївкою та Залізним Мостом тоді, коли ДРГ розстріляло чоловіка. І як підірвались машина на міні також на цій трасі, то їздили. Там було троє людей. І ще тоді не могли загасити пожежники, щоби дістатись до них. В кого ноги, руки відірвані. Це найстрашніше. А взагалі вистачає таких викликів. Раніше такого не було. І не хотілося, щоб таке було. Страшно виїжджати, бо ж знаєш, що і сім’я вдома, і дитина. Але ж треба їхати", — каже Валентина.

"Мій найстрашніший виїзд – коли у Мхах «Шахед» прилетів, і ми потрапили під обстріл. І поранені були, і загиблі. Це, мабуть, найстрашніше. Бригада тоді не постраждала", — додає Марина.

Найчастіше постраждалі отримують саме осколкові поранення, перебуваючи на вулиці.

"Якщо це села, думаю, варто менше на подвір’ї перебувати, а більше у будинку. Як-не-як, а від осколків трішки убереже. У підвали люди вже майже не ховаються – звикли у будинках", — говорить Валентина.

Попри обстріли, люди продовжують залишатись на прикордонні. За спостереженнями дівчат-фельдшерок, жителі не хочуть залишати свої домівки. Були ті, хто виїжджали до дітей, але все одно повертались.

Думки в машині "швидкої"

По дорозі до місця виклику думки у медикинь виникають різні. Зазвичай обмірковують, що та як могло трапитись, яку саме допомогу треба надавати. Але про "не поїхати" Марина та Валентина не думали.

"А страшно вже потім, коли приїжджаєш на базу й усвідомлюєш, що там могло трапитись, що там було і що ти там був", — зізнається Марина.

Працівників "швидкої" стало більше

Фельдшерки кажуть, що вже не рахують кількість своїх виїздів. І додають, що у кожного з дев'яти фельдшерів підстанції є досвід виїздів на виклики після обстрілів. Жоден зі співробітників за цей час не звільнився.

— Усі залишились. Навіть додались. Позаминулий рік прийшов випускник. Водій також новий додався. Ну і фельдшер додалась. Працювала у приймальному відділенні, перейшла до нас.