Завжди у доброму настрої та "на позитиві", — таким памʼятають черкасця, бійця "Азову" Олександра Коцуконя із позивним "Арс". Він загинув 22 березня у Маріуполі під час оборони міста.
У Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького 21 березня, напередодні річниці загибелі захисника, провели вечір памʼяті.
На заході зібралися викладачі, студенти, друзі та знайомі Арса. Також прийшла матір полеглого захисника — Оксана Коцуконь.
"Я не можу говорити про свого сина у минулому часі. Я думаю, що таке відбувається у кожної родини, бо для них їхня дитина завжди буде поруч", — поділилася пані Оксана.
Вона дозволила всім прочитати деякі їхні листування. Одне з них показали всім на екрані. Там Олександр писав:
"Тут хоч би вижити. Все, короче, нормально. Україна точно переможе. Я б хотів це побачити".
На початку служби в Нацгвардії Олександр працював як журналіст, фотографуючи та висвітлюючи події з фронту, розповів одногрупник Олександра — Олексій Мойсієнко:
"Останнє моє з ним листування було 18 березня. Він розповів, що відбувається в тому пеклі, де він перебував у той час. Після 19 березня на мої повідомлення Саша вже не реагував", — пригадав.
Додав, коли дізнався, що Саша служить в армії, зрозумів наскільки він є відважним:
"Знаючи його особисті якості, не сумніваюся, що Сашко був взірцевим воїном для якого честь, гідність, захист ближнього, захист Батьківщини на першому місці".
Серед тих, хто прийшов на вечір — одногрупниця Олександра — Інга Голик:
"Я завжди по-доброму заздрила людям, які знають ким хочуть бути і йдуть до своєї мети попри все. І Сашко був одним із таких, адже я багато чула про те, чого варті лише випробування, аби потрапити в Азов і пройти їх може далеко не кожен. Але Сашко туди потрапив. Бо вочевидь він цього дійсно хотів. Хоч вчилися ми разом не довго, але Сашко запам'ятався мені простим і веселим. Він був собою і не соромився цього. Завжди був у доброму гуморі й влучно жартував. У ньому було багато життя: його просто неможливо було не помітити чи не почути. І в моїй пам'яті він завжди буде тим смішним та компанійським хлопцем. Мені за честь, що я знала Сашу".
Анна знала Олександра зі студентських років, тож поділилася:
"Коли проходжу Площу Слави, або приходжу туди на прощання, то завжди підходжу до Саші "привітатися". Знала його ще з університетських часів. Тоді він тільки вступив до університету, ми жили в одному гуртожитку і я дружила з його сусідами. Тому часто бачились на спільних вечерях, або святкуваннях. Пам'ятаю його дуже хорошим і щирим хлопцем, завжди веселий, завжди усміхнений і ніколи не відмовляв, коли ми його просили допомогти щось полагодити, чи допомогти перенести. Але ніхто з нас не міг подумати, що Саша піде захищати Україну, ця новина стала для нас шоком. І, звичайно, новина про його загибель була дуже важкою для нас всіх, але ми пишаємось, що знали його і пам'ять про нього має бути збережена на довгі покоління".
Вечір закінчили хвилиною мовчання.
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині
