Родина Рибакових евакуювалася у Суми з Харківщини. До цього 7 місяців жили в окупованому російськими військами селі Стрілеча. Чому залишалися в окупації, як виживали, і хто прийшов з російської території – розповіли Суспільному.
"Чотири цеглини, лист заліза – і варили їжу. Дрова рубав ходив. До колодязя ходили по воду і готували. Вранці встанеш – перевірка паспортів, приїхали, перевіряли, чи дід кудись втік, чи ні ", — розповідає Володимир Рибаков, переселенець з Харківщини.
Разом з дружиною Володимир приїхав із села Стрілеча Харківської області, що на кордоні з Росією. Росіяни зайшли у село в перший день вторгнення. На той момент там жили близько 2 тисяч людей.
"80% людей одразу переїхали на бєлгородську сторону. На український бік нам було заборонено, ми не могли виїхати до Харкова, а на Бєлгород було "будь ласка", — розповідає Любов Рибакова.
У п’ятиповерхівці, де мешкало подружжя Рибакових, залишилося п’ятеро мешканців, в сусідній – одна людина, і так по всьому житловому масиву, - розповідає Любов Рибакова.
В обласній психіатричній лікарні, розташованій у Стрілечі, з 800 чоловік персоналу залишилося 200, хоча виїхати вдалося не всім.
"Дві медсестри зібралися виїжджати, вони в машині сиділи, їм відірвало голови, дівчатам. Вони завантажили машину і зібралися на Харків виїхати, їх вбило. Вбило двох чоловіків у нас, у дворі вбило. Вбило ще одного чоловіка і його дружину поранило. Всі наші злякалися і почали виїжджати. Всі виїхали на Бєлгород, тому що на Харків не було взагалі дороги, все було перекрито", — згадує Любов Рибакова.
Пані Любов має 50 років бухгалтерського стажу, під час окупації працювала в психіатричній лікарні, готувала їжу для пацієнтів.
"Уявіть, 700 людей хворих, ні води, ні газу, ні світла, нічого не було. Воду возили на "швидкій" в бідонах. Психхворі, які в нас там лежали, два місяці були без хліба, ні ми хліба не бачили, ні хворі наші", — додає Любов.
Жінка розповідає: на харчоблоці лікарні встановили автономне електричне обладнання, на ньому працівниці заряджали свої і сусідські телефони. Головне, каже, було пронести на собі ці телефони через прохідну. Поступово, додає жінка, росіяни організували постачання продовольства:"Вони привезли пекарню свою, і почали нам пекти хліб на нашій території, в школі поставили цю пекарню. Нічого вже не було в магазинах у нас. Там що було – все розмели одразу. Вони одразу стали привозити, росіяни, привозили нам їжу, давали нам типу гуманітарки, ну, чесно сказати, нічого в горло не лізло".
Російські військові всім пропонували отримати російські паспорти, згадує пані Любов, збирали інформацію про місцевих жителів: "Там була в нас тюрма, вона була в магазині. Були наші, зрадники, які говорили, хто в нас служив в АТО. Цих хлопців забирали і в тюрму саджали, не знаю, що вони там робили. Сиділи там дві жінки в тюрмі. Одна з мого поверху, в неї син працював в поліції, хтось доніс і її посадили. І сиділа жінка, в неї зять працював в Харкові, військовий, викладав десь на кафедрі".
Подружжя Рибакових прожило в окупації 7 місяців. 13 вересня 2022 року у Стрілечу прийшли українські війська. Тоді ж почали евакуювати тих, хто ще залишався у селі.
Вже понад рік Рибакови живуть у гуртожитку для переселенців у Сумах. Майже все майно надали благодійники, власних речей небагато. Кажуть, спочатку давали гуманітарку, одяг, речі першої потреби. Тепер живуть на пенсії та виплати ВПО.
Розповідають, що у Стрілечі залишилися квартири, будинок, земля, інше майно, коли виїжджали, все було ціле, бо росіяни грабували у сусідніх селах: "В нас було село як місто. 5-поверхові будівлі, така красива лікарня була в нас, все доглянуте, все красиве. І ці гади прийшли до нас і все це зруйнували".
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
