Кароліна Савосіна два роки тому виїжджала з тимчасово окупованого Маріуполя з новонародженою дитиною. Коли російські військові автоматами вказували шлях — жінка йшла в іншу сторону під обстріли, бо не хотіла в Росію. А на блокпостах щипала доньку, щоб заплакала, бо так російські військові пропускали швидше. Сім'я не має рідних у Чернівцях й починати з нуля у новому місті було складно.
До другої річниці вторгнення Суспільне Чернівці розповідає історію сім’ї Савосіних — як вони адаптувалися у Чернівцях, почали власний бізнес та чи досі потребують виплат для ВПО.
Народжувала доньку, коли російські війська штурмували лікарню
В одному з прихистків у Чернівцях посеред просторої кімнати сидить усміхнена дворічна Анна — вона на другий день після народження з батьками опинилася в окупації. Анна мала народитися в кінці березня 2022 року в пологовому будинку №3 у Маріуполі. Але після початку повномасштабного вторгнення російські війська почали обстрілювати місто — 9 березня вони розбомбили пологовий.
— У мене відійшли води 9 березня. У нас не було зв'язку, тому про знищення пологового нам розповіли лікарі швидкої, які відвезли мене народжувати у другу поліклініку. Мене мали кесарити, бо через стан здоров'я лікарі казали, що не можу народжувати природнім шляхом.
Коли у Кароліни почалися перейми у поліклініці не було лікаря, який би міг зробити операцію,— роди у жінки прийняла лікарка-інтерн Марія. Вона не вміла робити кесарів розтин, тому допомогла народити природньо.
— Я майже одразу знепритомніла, але встигла побачити дитину. Вона була синя та не плакала. Потім їй почали щось відсмоктувати і я почула крик. Я народила Анну недоношеною, думаю, що вона важила менше двох кілограм. Ми змогли її зважити майже через місяць після народження.
Анна народилася 11 березня, коли російські війська намагалися захопити лікарню — 12 березня вони зайшли всередину.
— Вони породіль не дуже чіпали, бо лікар сказав, що діти можуть захворіти. В лікарні були вибиті вікна, а повсюди було скло. Ми переодягалися при 8 градусах тепла. У мене були вологі серветки і я їх гріла в руках, щоб змінити доньці підгузник. Вони також закрили столову — їжею з нами ділилися лікарі. Їх я також попросила написати справку від руки замість свідоцтва про народження. Це нам допомогло проїхати російські блокпости, бо новонароджених дітей без документів не випускали з Маріуполя.
21 березня російські військові повідомили людям в лікарні, що 22 березня всіх примусово вивезуть в Росію.
— Це була примусова евакуація. Вони не питали, чи хочу я туди. Але ми вирішили з чоловіком розвернулися в інший бік, де бомблять, бо я не хотіла в Росію. Ми повільно пішли в район Новоселівки до наших рідних. За декілька днів ми знайшли автобус, яким поїхали до Володарську. На блокпостах щипала доньку, щоб заплакала, бо так російські військові пропускали швидше. Вони нас обшукували дуже сильно. Я в перший день заховала своє золото і хотіла його вивезти, бо грошей у нас не було. З Володарську ми приїхала до Бердянська, а потім у Чернівці.
Почали свій бізнес "з нуля" у Чернівцях
За пів року до вторгнення Кароліна з чоловіком Дмитром використали свої заощадження, щоб відкрити магазин та купити машину тому виїздили з окупації без грошей. Перші два місяці у Чернівцях жили в офісі в центрі міста, а потім переїхали в прихисток.
— Ми живемо в окремій кімнаті. Кухня та ванна кімната спільна. У мене тут залишилося мало речей з Маріуполя. Одяг для малої нам дали на гуманітарці, як і частину її іграшок, бізі-куб я сама для неї робила, бо не маємо грошей, щоб купити новий. Ми виїздили з двома сумками — майже все набуте тут.
Чоловік Кароліни Дмитро в перший місяць влаштувався на роботу на ринок Ентузіастів. Там пропрацював два місяці, але за роботу йому не заплатили. Потім влаштувався в сервіс з ремонту телефонів та паралельно займався онлайн продажами.
— Ми також отримуємо виплати, як вимушені переселенці – 3 тисячі на дитину та по 2 тисячі на дорослого. Ці гроші допомагають нам існувати, бо їх вистачає на декільки тижнів на їжу.
В кінці 2023 року Кароліні подзвонили з центру "Я-Маріуполь" та сказали, що можна отримати грант, щоб відкрити свій бізнес. З третього разу подружжя Савосіних його отримало.
— Нам дали 100 тисяч гривень на відкриття магазину. Цих грошей замало, тому частину грошей позичили, щоб облаштувати магазин та закупити товар. Ми відкрилися 5 січня. Поки до нас клієнти придивлються. Можна сказати, що наразі працюємо в нуль.
Кароліна з чоловіком самі працюють в магазині, бо не мають грошей, щоб платити зарплату найманому працівнику. Вони працюють по пів дня та міняються, щоб хтось один залишався з дитиною.
— У нас в Чернівцях нікого нема, хто б міг залишитися з Анною. І в дитячий садок вона поки не ходить. Тому міняємося на роботі. Треба ж якось виживати. Я почала працювати, коли почула, що відмінять виплати вимушеним переселенцям, але з дитиною це робити складно. Нам кажуть, що за два роки ми мали стати на ноги, але після пережитого важко це робити. Раніше у мене було довге волосся, але коли ми сюди приїхали, то я сама постраглася майже під нуль. Тяжко психологічно відходити від того, що ми пережили в окупації.
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
Станьте частиною Суспільне Чернівці: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села. Пишіть нам на пошту редакції новин: [email protected].
