Пішов служити після видалення ракової пухлини та хіміотерапії. 47-річний чернігівець Олег Курко добровольцем долучився до лав тероборони на початку повномасштабного російського вторгнення. Чоловік каже: тоді не думав про своє здоров’я, бо треба було захищати рідне місто і сім’ю. Влітку 2022-го йому знову стало зле: рак повернувся. Олега комісували, він продовжив лікуватися і при цьому не припиняв підтримувати побратимів.
У 2021 році Олегу Курку діагностували рак кишківника, зробили операцію, він пройшов хіміотерапію. Однак це не вплинуло на його рішення піти захищати Чернігів.
"Ну треба ж комусь іти. Я думаю, кожен нормальний чоловік пішов би обороняти свою землю, свою сім'ю. Я і пішов. Я не вважаю себе героєм. Там було, я знаю, багато чоловіків, які з такою хворобою пішли. Так що тут нічого особливого немає", — каже Олег.
У лютому-березні чоловік із побратимами були на ЗАЗі, потім – у районі ТЕЦ. Після деокупації Чернігівщини Олег продовжив служити. Але його самопочуття погіршилося.
"Ми були недалеко від Чернігова, будували лінію оборони. Тренувалися, на полігони їздили. Готували хлопців, просто мені не довелося", — розповідає Олег.
Про своє здоров’я чоловік говорить неохоче – йому морально важко, каже дружина Людмила. Влітку 2023-го Олега комісували, бо рак повернувся.
"Коли зробили МРТ, то там вже був метастаз, була пухлина, яка дуже завелика, вона йому давила на хребці, тому йому почало боліти, так, йому стало важко вже. Коли почалася ВЛК, то він уже взяв усі документи. Він навіть тоді пішовши каже, що я не буду показувати документи. А я кажу: «Ну, Олег, якщо ти не будеш показувати документи, ти не зможеш лікуватись. Я розумію, що хлопці їдуть на Схід, і що ти б хотів їх підтримати, але якщо ти не будеш на лікуванні, поїдеш, у них є можливість повернутися, а в тебе – дорога в один кінець", — розповідає Людмила Курко.
Жінка говорить: чоловік переживає, що його побратими воюють. Він і зараз як може намагається їм допомагати. Попри погане самопочуття, відремонтував і відігнав на Схід пікап.
Увесь цей час чоловік проходить курси променевої та хіміотерапії. Але пухлина й досі неоперабельна.
"Начебто пухлина наполовину зменшилась, але не відійшла від хребців, щоб можна було зробити цю операцію. Зачіпає нерви, тому операція дуже складна, і лікарі сказали, що якщо зробити, то немає гарантії, що у людини все буде добре, що може призвести до повної інвалідності. І зараз знову вона росте. Зробили йому вже загальну кількість – це 30 хіміотерапій, 31 вже хіміотерапію", — розповідає дружина.
Аби зупинити ріст пухлини, треба новий курс більш агресивної хіміотерапії: на рік на один препарат треба майже 2,5 мільйони гривень. На перший місяць 200 тисяч гривень допомогли назбирати друзі, знайомі. Що робити далі та де брати гроші – Людмила не знає.
"Важко те, що ти не знаєш, як допомогти. І не тільки там фінансово, але щоб йому не боліло. Треба боротися, і ми будемо боротися. Я його буду підтримувати, допомагати, як зможу. Він повинен жити. Я хочу, щоб це так було".
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
