Ігор — військовослужбовець 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Чоловік родом з Рівненщини. До війни працював будівельником. 15 років Ігор зі своєю бригадою будував з нуля приватні будинки в Києві, займався ремонтом квартир. Восени 2022-го, отримавши повістку, чоловік потрапив у артилерійський підрозділ 128-ї бригади.
Історію військового розповіли на сторінці Закарпатського легіону у Facebook.
За словами Ігоря, його перші бойові виїзди почалися, коли бригада воювала у місті Соледар, що на Донеччині.
"Зізнаюся, було страшно. Мене поставили командиром гармати, а бойового досвіду як такого ще не було. Я чув вибухи, але не розрізняв виходи й приходи, не розумів по звуку, чи російський вихід "мій" (тобто, летить у мене й треба ховатися) чи "чужий". Це розуміння приходить тільки з часом під час реальних бойових дій. Тому, на самому початку я попросився подивитися, як воюють досвідчені артилеристи, а потім став працювати сам. Так поступово й навчився стріляти", — розповів військовослужбовець.
Ігор неодноразово потрапляв у небезпечні ситуації. Чоловік каже: були випадки, коли російські снаряди вибухали за десять метрів від них.
"На одній бойовій позиції нас накривали так інтенсивно, що 4 дні неможливо було голову висунути з укриття: і артилерією, і дронами, навіть три ракети прилетіли. Нашу заховану під мостом "дівчинку" (так артилеристи називають причіпну гармату Д-20) виявили з російського дрона й робили все, щоб її знищити. У сам міст неодноразово прилітало, але гармата вціліла, її навіть не подряпало", — згадує військовий.
Вдома на Рівненщині Ігоря чекають двоє синів. Вони постійно на зв’язку з батьком. Саме заради них у першу чергу й воює артилерист.
"Я й не думав ховатися за кордоном чи уникати армії. Як тільки прийшла повістка, вступив до лав ЗСУ. Не хочу, щоб в Україну прийшов "русский мир", тому й знаходжуся тут. Воюю насамперед за своїх синів, за їхнє майбутнє", — підсумовує Ігор.
Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads
