Чернігівщина має понад 230 кілометрів кордону з Білоруссю і майже стільки ж — з РФ. У серії репортажів "Чому я досі тут" радіоведуча Українського Радіо Чернігів Лілія Духно розповість про життя мирних людей в умовах прикордонної війни.
Свіжий сніг після заметілі густо вкрив усе довкола: схили дахів хатин, над якими клубочиться дим; подвір'я, у яких господарі ретельно прочищають доріжки. Важко прогинаються соснові гілки лісового простирадла, яке огортає околиці чи не кожного села півночі Чернігівщини. Попід лісом дорогою зі втоптаним снігом їде додому на своєму позашляховику 35-річна жителька Тур'ї Галина Данильченко. Вона — інженерка лісових культур, яка розповідає як це працювати в українському лісі на кордоні з РФ.
Контора лісгоспу, де працює Галина, розташована за 40 кілометрів від її будинку. Щодня у будні вона проїжджає близько 100 кілометрів. Адже робоче місце — це не лише кабінет, а й понад 10 тисяч гектарів лісових масивів.
"Робота з лісом є постійно"
Галина працює з лісом з 2008 року. Вирощує посадковий матеріал: у розплідниках і теплицях висівають насіння сосни, модрини та інших порід дерев, які навесні чи ж восени висаджують у лісі. Крім того, Галина регулярно обходить ділянки лісових масивів.
"Фізично ми не підіймаємо нічого важкого, але ходити по лісу потрібно цілий день. Бувають дні, коли ти зранку заходиш і ходиш до вечора. Тобто є ділянка, яку треба відвести, або зробити зйомку, то треба по контуру обійти, потім перерахувати кожне дерево. Ось цей перерахунок, межі цієї ділянки визначити — це займає час", — каже Галина.
Робота є постійно: восени чи навесні спиляні ділянки засадити новим лісом, взимку ж – необхідно все розрахувати та розпланувати. Найулюбленішим періодом у році Галина називає весну.
"Все розцвітає, листочки з'являються, дуже гарно. Коли йдеш — сьогодні все таке сіре, а завтра вже є зміни, воно трішки салатове, потім день-два — і вже листочок. Маленький, але вже листочок".
Прикордонні ліси
Ліси підприємства, на якому працює Галина, розташовані на прикордонні з РФ. Територія, на якій вона проживає, вважається зоною бойових дій. І ледь не щодня тут чути вибухи. Галина згадує перші звуки повномасштабної війни.
"Це відчуття – ніби дах знімається на хаті: трясеться і знімається. Вже було зрозуміло, адже до того всі говорили про війну. І коли вийшли надвір — було видно й чути, звідки воно. Через наше село проїжджали вже вдень 24 лютого. Десь о 13-й годині", — згадує жінка.
Село, де проживає Галина, не постраждало. Регулярно росіяни обстрілюють сусіднє село, звідки виїхали майже всі жителі. Попри такі обставини Галина продовжує працювати в лісі.
"Є території, у яких не ведуться роботи, не дозволено. Але всі решта — наскільки можемо, працюємо і стараємось, щоби там роботи усі потрібні проводилися".
З працівниками сусіднього підприємства був випадок, коли до тільки-но засадженої ділянки лісу "прилетіло". Галина каже, працівники враховують підступність Російської Федерації.
"Після того випадку ми розуміємо, що це телефони, близько до кордону людей не можна привозити в такій кількості. Якщо їдуть, то буквально декілька людей. Це швидко й у більш-менш безпечну зону. Хоча тяжко назвати її більш-менш безпечною".
Ліс і війна
"Коли у ліс щось прилітає звідтіля — це його пошкоджує і так само лякає тварин. Наскільки бачу особисто я, збільшилась популяція лисиць. Зараз полювання заборонене, але кого-кого, але лисиць побільшало. У сусідніх лісгоспах, наскільки знаю, дуже багато виникало пожеж через обстріли. Їм не завжди вдавалося дістатися ділянок для того, щоби погасити пожежу. Тому що не можна було підійти".
Галина доглядає, так би мовити, "доступний" ліс. Інша його частина — це зона відповідальності, зокрема, її чоловіка-прикордонника.
"Ми всі робимо свою роботу і хочемо, щоби вона була не гірша, ніж до початку повномасштабної війни. Є дуже багато різних ситуацій через кордони — це все впливає і на ліс, і на будь-яку іншу галузь. Щоби культури виросли, треба спочатку хоча б траву викосити, звільнити від різної порослі. Це зможе призвести до зміни головної породи. Так само може зарости чагарником і заважати головній породі. Добре, якщо сосну замінить береза. Але це може бути осика, крушина і таке інше".
Чому я досі тут?
"Ми любимо свою Батьківщину і по можливості хочемо залишитися тут. Тут наш дім. Я вважаю, що ми повинні допомагати нашій державі вистояти, кожен як може. Для того, щоби допомогти, ми повинні займатися своєю роботою", — говорить Галина.
Цей контент створено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie/ Програми Медіафіт для сходу і півдня України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
