Уродженець Феодосії Ярослав Хмельницький зростав у дитячому будинку, а після закінчення школи переїхав у Санкт-Петербург. Остаточно вирішив переїхати в Україну після погроз біологічної матері, яка знайшлася торік. На кордоні зі Сумською областю його декілька годин катували та погрожували ФСБшники, а через сіру зону йому довелося тягнути мертву жінку.
Хто ця жінка, про катування співробітниками ФСБ, погрози рідної матері, про мрію стати фельдшером та як добирався з Санкт-Петербурга до Києва, — кримчанин розповів Суспільне Крим.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
Ярослав Хмельницький ніколи не знав свого батька, а матір залишила його у трирічному віці у Феодосії, поїхавши на заробітки до Москви. 25-річний чоловік зростав у дитячому будинку сімейного типу. До 9 класу вчився в українській школі, після чого вступив в університет на архітектурний факультет у Санкт-Петербурзі. Тоді відбулася окупація Криму.
Згодом він кинув навчання у виші та навіть відслужив строкову службу в російській армії. Але після повномасштабного вторгнення ані рідна мати, ані зведена сестра не схвалили його підтримку України, а, навпаки, почали погрожувати.
"Почали мене переконувати: "Тобі нікуди не треба їхати. Дивись, яка в нас велика країна". Багато дурних доводів було, переконань. Коли я перестав на них реагувати, не відповідати їм, пішли погрози. Типу, що якщо ти спробуєш виїхати, ми зробимо все, щоб цього не сталося... Відкладав, відкладав і тільки після сильних погроз я зважився. Я почистив телефон повністю за допомогою спеціальних програм, ноутбук почистив", — розповів переселенець.
За його словами, у Telegram знайшов волонтерські групи, де розповіли, як можна перетнути кордон Росії з Україною. Спочатку дістався зі Санкт-Петербурга до Бєлгорода, а звідти — до контрольно пропускного пункту Колотилівка, який межує зі Сумською областю.
"У Бєлгороді якраз я вперше почув ось ці вибухи всякі, війну побачив по суті, почув точніше... Викликав собі таксі до цього переходу. Поки їхав на таксі, мене таксист лякав, як на українській стороні будуть жахливо зустрічати", — зазначив Хмельницький.
Натомість, катувань та погроз молодий чоловік зазнав на російському КПП, на якому його тримали сім годин.
"Крім того, що мене били, там ще були погрози між ляпасами. Була погроза, що віддадуть чеченцям і вони мене відвезуть на якийсь цегельний завод і мене там уже ніхто не знайде. Ще була погроза, що ми тобі зав'яжемо очі, пустимо на мінне поле і ти підеш у бік України. Дійдеш — дійдеш, не дійдеш — не дійдеш", — уточнив кримчанин.
Попередивши, що назад йому краще не повертатися, росіяни пропустили Ярослава. Його також змусили записати на відео, що він не вступатиме до російських військових формувань, які воюють на боці України.
Але на цьому історія не закінчується, адже через кілька хвилин у буферній зоні, яку потрібно було пройти пішки, кримчанин натрапив на жінку, яка їхала з Москви до родичів в Україну. Їй вже було зле, ледь йшла. Він взяв жінку під руку, аби допомогти, але за кілька хвилин попутниця знепритомніла.
"Я не знаю, була вона мертва тоді чи непритомна, спробував пульс намацати, але був мороз. У мене вже руки замерзли, я нічого намацати не міг. Я подумав, ну жива-не жива, але потрібно нести її якось... Я її спробував якось до тями привести, але не вийшло. У неї були дві сумки. Я ці сумки їй під голову поклав, побіг до України. Там кинув речі, сказав, чи можуть мені допомогти. Прикордонники сказали, що на нейтральну смугу військовим не можна. Речі свої важкі я залишив, побіг назад", — пригадує Хмельницький.
Ярослав дотягнув вже мертву жінку до українських прикордонників. Цю історію підтверджують і в Держприкордонслужбі.
"На жаль, ті дії, які він робив для того, щоб можливо повернути жінку до життя, вони результату не дали. Але він її не покинув і зміг доставити її тіло до українського пункту пропуску, де в подальшому прикордонники доправили тіло цієї жінки в більш безпечне місце, де воно було передано представникам поліції і медичних служб", — заявив у коментарі Суспільне Крим речник Державної прикордонної служби України Андрій Демченко.
За словами переселенця, коли їхав в Україну, планував вступати на фельдшера, а ця історія лише зміцнила намір. Також він відчуває себе українцем.
"Я майбутнє бачу, що я, якщо вдастся вивчитись на фельдшера, буду допомагати людям або на військового медика думав вивчитись. Так, та в Україні залишитись. До кінця війни точно", — зазначив він.
Наразі чоловік живе в модульному містечку для переселенців. Кримчанин мріє знайти рідного діда, який, за словами його прийомних батьків, може проживати у Харкові. Також його очікує суд, на якому має довести, що він — Ярослав Хмельницький та отримати паспорт громадянина України. З українських документів у нього є свідоцтво про народження, український атестат та довідка з дитячого будинку.
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, Viber та у Facebook
