Жителька села Соколівське Кропивницького району Кіровоградської області Ірина Тєрєхова з квітня 2022 року возить допомогу українським військовим у "гарячі точки". Декілька разів потрапляла під обстріл, вивозила поранених бійців та покинутих тварин.
Ірина розповіла Суспільному, що гуманітарну допомогу в "гарячі точки" возить з квітня 2022 року. Щомісяця відвозить військовим продукти, засоби гігієни та інші необхідні речі.
Допомагати, з її слів, почала у перший день повномасштабного вторгнення РФ. За перші три місяці вторгнення прихистила у власному кафе понад тисячу переселенців, приймали понад сотню людей на день.
"Ми їх годували, надавали усі можливі послуги. Намагалися максимально компенсувати їхні переживання, бо дуже важко було дивитися на людей, які приїздили з дітьми, з тваринами – вони були дуже перелякані. Дітей взагалі було важко заспокоїти".
За словами Ірини, коли потік переселенців зменшився, вирішили допомагати військовим.
"Робили геть усе. Спочатку готували, бо не знали, що робити. Є дівчата, які постійно приходять допомагати, у нас є люди у Соколівському, в групи яких ми викладаємо повідомлення про те, що потрібна допомога. Люди збираються, допомагають".
Згодом, розповіла, почали отримувати запити від військових та їхніх рідних.
"Посилок було дуже багато. Вирішили, що треба їх возити. І поїхала я. Сама".
Вперше поїхала на Донеччину у квітні 2022-го. То була поїздка в місто Курахове.
"Там був хлопець з нашого села, якому можна було передати посилки, а він міг їх доставити людям, які на лінії фронту перебували".
Після був Бахмут. Зі слів Ірини, там вже були бойові дії.
"Везли багато всього – і продукти, і "броніки" з касками, і бензопили з лопатами. Були навіть супутникові тарілки".
Під час однієї з поїздок, сказала, ледь не потрапила до російських солдатів.
"Не той поворот. Їхала в селище, якого не знала. Воно розташоване недалеко від окупованих територій. У мене зник зв’язок, зникла навігація. Зрозуміла, що їду не туди".
Одного разу довелося рятувати бійцю життя.
"Я вже від’їхала, зателефонували, попросили повернутись. Треба було пораненого вивезти. Він був без руки, без ноги, весь понівечений і непритомний".
З нею, згадує, мав їхати лікар, але відмовився, оскільки був єдиним медиком в підрозділі.
"Були серйозні бої, вони його не могли відпустити. Дали мені два шприци із заспокійливим – на випадок, якщо поранений прокинеться. Ті три години здавались вічністю. Я розуміла, яка відповідальність. І коли приїхала, коли зрозуміла, що з ним все гаразд, я просто сіла на бордюр і заплакала".
Із зони бойових дій вивозила й тварин. Собаку Асю привезла з Краматорська влітку 2023 року. Нині вона живе у Ірини.
"Довго довелося чекати наших хлопців. Місцева жінка мене прихистила в будинку сусідів, які виїхали через війну. А у вольєрі там сиділа ця подружка. Вона була замучена, дуже худа. Тепер це моя супутниця, завжди з нею подорожую, ми з нею тепер нерозлучні".
Одного разу дівчина потрапила під обстріл, отримала контузію – тепер не чує на одне вухо.
"Не пам’ятаю, де це було. Пам’ятаю лише момент. Це були вибухи. Вони були дуже близько. І все. Тобто я не можу розповісти цю історію повноцінно, бо майже нічого не пам’ятаю. Я була за кермом, їхала до хлопців. Мабуть (російські військові – ред.) помітили мене. Далі я була ціллю".
Зі слів Ірини, на який ризик наражалася – усвідомлює лише тоді, коли повертається з додому з поїздки.
"Ти розумієш, для чого ти туди їдеш. Просто преш собі, виконуєш свою роботу, своє завдання – доставляєш хлопцям усе необхідне. Страх з’являється вже вдома".
Бійці кажуть, що Ірина "народилася в сорочці", а вона вважає, що її загартував спорт – дівчина має звання майстра спорту міжнародного класу, вигравала чемпіонат світу з естетичної гімнастики.
Зі слів волонтерки, нині військові просять дрони, машини й запчастини до них. З початку повномасштабної війни вона доправила на фронт вісім автомобілів.
