І швець, і жнець, і на дуді гравець. Так говорять про військового 129 бригади ТРО з позивним "Маестро" його бойові побратими. Чоловіку 60. Нині боронить кордони Сумщини.
Чоловік і зі зброєю вправляється, і дрова рубає. Коли ж видається можливість – грає на гітарі. І співає – звідси, ділиться, й позивний — "Маестро".
Співає лише українські пісні. Це, говорить, свідомий вибір. Військова буденність бійця не обтяжує – подумки "Маестро" поруч із родиною, що залишилася у Кривому Розі. Про незручності бліндажного життя розповідає жартома: "Найважче на війні – це коли хтось хропить, а я не можу заснути. Це найважче. А так все чудово. Дрова рубаємо, тягаємо, трішки фізично підтримуємо себе", — говорить пан Сергій.
До військової кар’єри чоловік, говорить, не прагне. У його житті колись вже була армійська служба. Відтоді минуло сорок років.
"Статус-кво – знову в армії. Сорок років потому я прийшов служити в українську армію, на війну. Як я був старшим солдатом, так я ним і залишився", — додає Сергій.
Зі своїм підрозділом "Маестро" воював на Донецькому, Херсонському, Запорізькому напрямках. Нині — Сумщина. А кілька днів тому, каже, повернувся з відпустки.
"У тилові міста коли потрапляю, здається, що війни геть нема. Ніде, нічого. Треба мобілізацію робити. Треба не так дуже гуляти, розважатися. А є такі клоуни, що й бухають безпросвітно, хіхікають: "Що ти, старий дурник, туди поліз, це не наша війна". Зачекайте, як не наша? А де ми живемо? Вам по 30-40 років, ви петляєте, бухаєте. Кажу, ладно, хлопчики. Прийду на дємбєль – розберемося. (сміється) Я шуткую", — ділиться чоловік.
До війни Сергій "Маестро" працював машиністом в депо. На питання, що буде робити після перемоги, Маестро відповів: "Гроші заробляти. Тому що дитина мала, жінка молода". І, звісно, продовжить співати.
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
