Там, де "швидка" не доїжджає, пацієнтів забирають на санчатах. Так про свою роботу у прикордонних з Росією селах Новгород-Сіверщини розповідає фельдшерка Юлія Адаменко. Цей район щодня обстрілює російська армія і на виклики до сіл поряд з кордоном медики їдуть, коли припиняється обстріл.
Якщо випадок екстрений, то на збори у фельдшера є не більше двох хвилин, щоб виїхати до пацієнта. Адреса і контакти пацієнта приходять на планшет. Вже в дорозі Юлія уточнює місцеперебування хворої.
"Частіше пропускають, але не завжди. Хто їде на «слабкій» автівці: «Жигуль», «Москвич» — ті шарахаються в бік, пропускають, а на «іномарках» — це марно, рідко-рідко", — розповідає водій "швидкої" Віктор Мельник.
Цього разу "швидка" їхала до хворої в прикордонне село, яке періодично обстрілюють росіяни. Дорогах в ямах та частково почищена від снігу, бо, зі слів водія, дорожні служби сюди не завжди доїжджають через небезпеку обстрілів. 30 кілометрів дороги до села Грем’яч місцеві розчищають своїми тракторами, наскільки це можливо. До села дорога звертає з основної траси. Кілька днів тому Віктор Мельник вже їздив у це ж село на виклик.
"Здавали задом усю дорогу. Один слід і все. І снігу більше за пів метра".
На дорозі медика зустрів син хворої. Він розповів, що далі їхнє авто не проїде. Пішки йти з кілометр, каже чоловік. Дорогу туди не чистять. Є слід від трактора. Ним і рушила Юлія.
"Не можу, погано, блюю і вчора, і сьогодні. Не їм, не п’ю. Води вип’ю, виблюю. Нема ж нікого у нас. Кінець світу. Хліба два тижні нема, сидимо без хліба. Всі бояться до нас їхати. Світла не було — два тижні сиділи. Не давали під'єднати світло – то поїдуть, вони обстрілюють", — каже хвора.
Поки хвора розповідала, фельдшерка встигла зробити кардіограму і відправити її одразу через планшет лікарю до Чернігова. Через кілька хвилин отримує попередній результат. Пацієнтка від госпіталізації відмовляється – боїться залишити хворого сина самого.
До "швидкої" фельдшерка повернулася вже одна тим самим шляхом. По дорозі розповіла, що на попередній зміні хвору довелось везти на санчатах.
"Ми їздили в Об’єднане. Там поночі просили сусідів, будили й разом з сусідами тягли по снігу на санях, бо бабуся йти не могла".
Водій бригади — з прикордонного Грем’яча, який регулярно обстрілюють росіяни. Працював до повномасштабного вторгнення на станції "швидкої" у своєму селі 15 років. Живе там і зараз. Там станцію закрили. Працівників перевели до Новгорода-Сіверського. Нині на зміни зі своїм напарником добираються на власному транспорті. Чоловік розповів, коли їдуть на зміну, підвозять односельців.
"То до стоматолога, то в лікарню людям. Немає ж нічого, ні маршруток, нікого. Просяться люди, то підвозимо. То до лікарні, сюди до міста і назад забираємо. Куди діватися людям. Завдяки старості, що людина їздить з Шаболтасівки й нас не покидає, то ще існуємо та тримаємося. Можете йому передати, що дякуємо від усіх людей".
В день російського повномасштабного вторгнення чоловіки працювали на "швидкій" у Грем’ячі. Того ранку один здавав свою зміну, другий приймав.
"Як почався о пів на сьому артобстріл, війна почалася, все гриміло, вікна лікарні підскакували. Знаю, що буде мороз, то отак на колінах підліз, машину завів і сам тікати. І чекали. Він прийшов, поміняв. А потім як колони пішли… О 10-й ранку наказали в місто відігнати машину", — говорить Віктор Мельник.
"Машину отаку в місто з фельдшером гнали, обганяли колону. Колона була від Грем’яча і до Кролевецької – нескінченний потік всякої техніки. Зупинили, обшманали мене та фельдшера, забрали відеореєстратор. Під См’ячем мене танк ледь не скинув у кювет. Бувало усяке. Вискакували на ходу з машини. І з відкритими дверима їздили. Що в них на думці – звідки ми знаємо. Поки Бог проносив", — каже Микола Хропач.
Поки водії передавали зміну, на планшети фельдшерів прийшли нові виклики. Куди хто поїде, на кордон, чи в засніжене село, де нема дороги, ніхто наперед не знає, розповів старший фельдшер "швидкої" Роман Шишко. Виклик приймають у Чернігові. Там його обробляють і визначають, чи потрібно відправляти "швидку" до пацієнта, яка бригада вільна і розташована ближче.
"Трекер відстежує, що дійсно поїхала бригада. Трекер стоїть і в автомобілі, і на планшеті – відстежує. Плюс доїзд бригади – відбивається, коли туди приїхала бригада, обстеження виклику, виїзд на госпіталізацію, виїзд до лікарні, завершення виклику та повернення на підстанцію – все повністю це по часу контролюється", — зазначає старший фельдшер Новгород-Сіверської підстанції Роман Шишко.
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
