Українське Різдво пов'язане з віковими традиціями, й в кожному регіоні нашої країни є свої обряди.
Про волинські Суспільне розпитало в етнографині Оксани Моренчук.
Передріздвяні приготування
Що передує Різдву, з чого потрібно починати й коли ці підготовчі роботи розпочинаються, як було колись і які трансформації відбулись з часом?
З 15 листопада розпочинається Пилипівський піст, або “Пилипівка”, ще його називають Різдвяний піст. З цього моменту розпочиналися перші підготовки до великого Різдва. Кожна вікова категорія людей мала свої певні турботи, підготовку. Діти, молодь збиралися і виготовляли атрибути до Різдва: різноманітні прикраси із соломи, із тканини, із тіста, з глини, якими пізніше оздоблювали житло. Також виготовляли зірки, з якими пізніше ходили колядувати, вертепні шопки.
У дорослих були свої клопоти. Зазвичай, перед Різдвом організовувалися великі ярмарки, куди гончарі звозили свою продукцію: гончарні вироби, посуд та інше кухонне начиння. Багато господинь їхало на такі ярмарки, щоб купити нову макітру, новий горщик, все те, чого не вистачало у сім'ї, в побуті.
Наступний етап підготовки розпочинався саме на Введення в храм Пресвятої Богородиці, яка відзначається 21 листопада, за Юліанським календарем. Саме тоді можна було почути перші колядки, щедрівки. Молодь, діти та й дорослі збиралися в колективи, гуртки розучували пісні, колядки, щедрівки, різні віншування, вірші, побажання для того, щоб красиво привітати господарів.
Ще такий важливий етап підготовки припадає на Спиридона Сонцеворота, якого відзначають 12 грудня. Ось тоді етап підготовки набирає більших обертів. Саме з цього часу господині починають хазяйнувати у своєму помешканні, у хаті: миють лави, стіл, підбілюють піч і припічок, виносять із хати ткацьке начиння, різні пристосування для прядіння і працювати, ткати у свято великий - гріх.
Господарі починали наводити лад на вулиці, на подвір'ї: складали дрова, наводили порядок у клунях, коморах, хлівах, щоб кругом було прибрано.
Завершальний етап прготувань припадає на 20 грудня, на Гната. Ось тоді господар колов кабанчика, а господиня починала готувати м'ясні страви, але не на Святвечір, як ми знаємо піст триває, не можна таке споживати, тобто готувала, але не їла, не смакувала це все. Сушила тонкі ковбаски, запікала товсті ковбаски, робила різні печені, м'ясні страви. Перед святом застеляли скатертини святкові, діставали їх зі скринь, покривали ікони рушниками.
Різдвяні атрибути
– Поясніть, будь ласка, що таке різдвяний “павук”? Чи був він поширений на Волині й чому саме така назва?
Це складена конструкція, прикраса. Виготовляли її із соломинок, які завчасно заготовляли. Вже ближче до свята починали пронизувати лляною, чи конопляною ниткою, зв'язувати у формі ромбиків, ромбики з'єднували між собою. Солом'яного павука прикріплювали до центрального “балька” у хаті, який називають сволок. Ось там він і висів поважно до закінчення різдвяно-новорічних свят, тобто до завершення Водохреща.
Чому називають павук? Достеменно однозначної відповіді немає на це запитання. Одне твердження, яке мені найбільше імпонує – це те, що коли у темну пору доби на столі запалювали свічку, то на стінах і стелі утворювались дуже красиві тіні від павука, які нагадували павутинку. Також ми знаємо, що павук є символом творення світобудови. Казали, що павучок, коли снує свою павутинку, він наче снує, створює Всесвіт, створює життя. За віруваннями, саме напередодні Різдва, з неба спускаються на землю духи померлих родичів, предків і вони осідають або з-поміж колосків дідуха, або за одним із тверджень, вони знаходяться впродовж цілих свят саме серед соломинок цього різдвяного павука.
Вважали, що хворій людині потрібно неодмінно постояти під павуком і тоді вона одужає. Також жінка, яка довгий час не могла стати матір'ю, завагітніти їй теж пропонувалося постояти під павуком і вона неодмінно отримає дар материнства. Павука після свята ні в якому разі не викидали, не кидали під ноги свійським тваринам у хліви, а зазвичай його спалювали у печі, адже він за світоглядними переконаннями вбирав у себе багато різної енергетики.
Святвечір
– Святкування Різдва має свій сценарій і починається він у день, який передує Святій вечері. Які традиції підготовки до Святвечора були у нашому регіоні?
З самого ранку вставала господиня, адже вона мала зробити найбільше роботи за цей день. Встигнути підготувати святкову вечерю на Святвечір. Першою починала готувати кутю. Розпалювала піч у горщику ставила варити кутю і теж дотримувалось певних звичаїв: дивилися, щоб кутя не збігла, адже якщо збіжить рідина з куті, то жнива будуть дощовими. Також дуже хорошою прикметою було, коли кутя звариться й утвориться така “шапка” – це означає, що наступний рік буде дуже багатим, щедрим та урожайним. Зварену кутю діставали, ставили, або на припічок, або на покуть, обов'язково горщик з кутею накривали чи то рушником, чи партовиною, чи навіть хлібиною.
В той час, як господиня була у хаті, то господар із синами виконував свої справи по господарству. Перш за все потрібно було підготувати корм для худоби на все Різдво, щоб не брати під час свята “ріжучі” предмети. І коли вже трішки менше часу лишалося до тієї зірочки, яка має зійти, то господар обов'язково мав вдосталь нагодувати свійську худобу. Тому що вірили, що саме напередодні Різдва тварини можуть говорити, спілкуватися із Господом. Якщо тварини домашні будуть голодні, не нагодовані вони пожаліються Господу Богу і це погано буде для самої родини, тому дуже стежили, щоб тварини були ситі перед Різдвом.
І коли збиралася родина в хаті, то в окремих наших населених пунктах Волині хату освячували свяченою водою. Хата освячена і наставав час виносити у хату ще один атрибут різдвяно-новорічних свят - це дідух. Зазвичай вносили його в хату, або господар, якщо господаря не було могла вносити старша жінка-господиня. Це сніп, або обжинковий, або зажинковий із колосків зернових культур, найчастіше з жита тому, що жито найбільше родило в нашому регіоні. Дідух могли робити з пшениці, ячменю, або з різних культур: льон вкладали й овес і різні злаки. Перев'язували дідух перевеслом. Дідух міг бути або маленький, або великий. Якщо маленький його зазвичай ставили на стіл, а більший на покуті. Після Водохрещ дідух не викидали, обмолочували. Частину зерна давали домашній птиці, а частинку додавали до зерна яким засівали поле весною. І це мало б принести кращий урожай. А солому звісно ж спалювали.
І коли зірочка зійшла тоді наставав важливий час, коли всі починали підходити ближче до столу.
– Отож, стіл накритий, як відбувалась сама вечеря?
В хаті має бути тиша, спокій, тільки хороші думки, дружня атмосфера, ніякого крику, шуму і тим більше сварок не могло бути. Обов'язково на столі запалювали свічку і не розпочиналася жодна святкова вечеря без молитви. Коли сідали за стіл починали куштувати страви. В одних місцевостях зафіксовано, що першою споживали кутю – обрядову страву. В інших місцевостях – кутю їли на завершення вечері. А ще третій варіант могли тільки спробувати кутю, а вже повністю її їсти по закінченню вечері. Страви були лише пісними, не було ніяких алкогольних напоїв, сім'я співала колядки.
Волинська кутя та пісні страви
– Головна страва Святвечора - це кутя. Яка була волинська кутя і чи різниться ця страва від тої, яку готують нині господині?
Кутя відрізняється від тієї нашої традиційної волинської. Я впевнена, багато хто навіть не замислюється, якою кутя була здавна. Ми звикли, що кутя – солодка, пшенична крупа, заправлена щедро медом, горішками, родзинками, перемеленим маком. А насправді кутя була несолодка. Це варене зерно ячменю, або пшениці. На Святвечір його заправляли лише олійкою, а вже на Різдво, коли вже піст минув, можна їсти не пісну їжу, то кутю заправляли шкварками. Ми маємо пам'ятати про нашу волинську традиційну, але ніхто не забороняє їсти ось цю солодку, яку дуже полюбляють діти.
– Які страви ще готували? Чи є якась традиційна волинська виняткова страва?
Кількість страв залежала від можливостей самої сім'ї. Ми не будемо говорити про обов'язкове правило – 12 страв на столі. Цього правила не було, не існувало. Перша страва – кутя, друга – це борщ. Його називали колядний, або голий борщ. Найчастіше із капусти, або розсолу капустяного із різними грибами сушеними. Міг бути червоний борщ, борщ із сухої риби. Риба в якійсь хоч одній страві, але мала бути на столі.
Якщо не було борщу із рибою, то мала бути смажена риба. І до сьогодні готують в нашому краї печену капусту у печі. Ще могли приготувати вареники. Начинку робили із пшона, квасолі, чи з гречки. До борщу, чи не обов'язково, мали бути пампушки виготовлені з дріжджового тіста. З-поміж напоїв найпоширенішим був узвар із сухофруктів. Ще могли робити кашу з бобових: варений горох, квасоля.
Жодних м'ясних страв, чи не пісних, на столі бути не могло.
– В деяких селах в давнину після вечері кутю давали свійським тваринам, і взагалі ця страва ніколи не викидалася. Чи роблять так на Волині?
Кутю не можна було викидати, тому що це обрядова страва, це навіть був гріх. Верхню частинку куті, коли вона була зварена, знімали й на початку перед вечерею, або найчастіше після вечері її роздавали свійським тваринам, домашній птиці, щоб були здорові.
Кутю старалися доїсти, щоб вона не лишалася. Обов'язково трішки куті лишали на столі в макітрі, так само і деякі інші страви, залишали й ложки, адже вірили що вночі після вечері обов'язково приходять душі померлих вечеряти за стіл.
Різдво, колядки та вертепи
– І ось настало Різдво. З чого розпочинався цей день у волинських сім'ях?
Вдосвіта вставала сім'я і відправлялася у церкву на службу. Після служби поверталися додому, снідали. Частувалися тими стравами, які приготувала господиня ще напередодні: ковбаски, запечене м'ясо, копчене м'ясо і багато інших смачних страв. Після цього, в деяких населених пунктах, якщо традиція була колядувати уже на перший день Різдва, то чекали колядників.
– Колядки та вертепи: хто і коли це робив? Як це було колись і наскільки видозмінилась ця традиція нині?
В одних населених пунктах колядувати ішли після вечері на Святвечір, коли завершувалась вечеря, господарі виглядали з вікна і чекали коли ж там уже колядники підійдуть. В інших населених пунктах зафіксовано, що колядувати ходили на перший день Різдва після обіду. Ще колядували на другий день Різдва, або від Різдва до Василя.
Найчастіше колядували діти та молодь. Колядували старші теж, але така традиція поширилась дещо пізніше, коли починали ходити колядувати й збирати чи кошти, чи щось необхідне на церкву. Дуже хотілося, щоб першими прийшли у хату, чи на обійстя колядувати саме хлопчики – це принесе велике щастя і добробут на наступний рік. Раніше ходили колядувати з такими обов'язковими атрибутами: різдвяна зірка, вертепна шопка і розігрували ціле дійство у вигляді лялькового театру. Трішечки ці традиції відходять. Менше можна зустріти колядників, які мали б із собою такий цікавий атрибут, як різдвяну шопку, або вертеп, але зірку обов'язково колядники з собою носять і сьогодні.
– Як довго тривають різдвяні дні?
Святкування Різдва, різдвяно-новорічних свят тривало до Водохреща. По закінченню водохрещ, водичку освятили, обійстя окропили свяченою водою ось тоді свята і вже минали. Забирали із хати дідуха, різдвяного павука й інші прикраси й помаленьку починали уже повертатися до буденних днів у яких жили кожного дня.
Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільного Луцьк.
