Щоденникові записи та листування, медичні висновки та нотатки увійшли до книжки Альони Воробйової, якій рік тому діагностували рак молочної залози. Авторка пройшла вісім курсів лікування та об’єднала досвід у книзі "Мистецтво жити під час хіміотерапії".
Перший примірник, щойно з друку, авторка отримала 19 вересня.
"Дуже хотілося б, щоб ця книга в мене була, коли я захворіла. Дуже дивно, що це відбувається зі мною, про мене. Точно через рік: першого жовтня я отримала діагноз. Я думала, що зовсім мало залишилося", — розповідає Воробйова.
Суспільне ХарківНаклад книги — 500 примірників. Друковане за підтримки Українського культурного фонду "Мистецтво жити" вже заброньоване: книжки передадуть до онкологічних відділень, бібліотек та галерей, розповідає менеджерка проєкту та подруга авторки, Марія Какуріна:
"Ми в майбутньому хочемо зробити більше, це тестовий режим. Ми хочемо, щоб ця книга була не тільки у великих містах, а й у маленьких. Нас дуже сильно підтримують бібліотеки, коли ми пишемо, вони кажуть — “Як це? Так мало? Ми хочемо 300 штук!”. І ми такі — “Серйозно?!".
Суспільне Харків"Перші тексти були написані просто для щоденника. Книга створена з листувань, щоденникових записів, з того, що я писала на Facebook", — розповідає авторка книги.
Альона живе у Харкові з двома молодшими сестрами, двома котами та собакою. Дві її доньки живуть у Берліні. Коли Альона дізналася діагноз, її старшій донці було 16 років — у такому самому віці сама Альона дізналася про рак матері:
"Оцей псалтир вона кладе та каже: клади на нього руку та обіцяй мені, що ти нікому не скажеш. І ось моїй донці 16. Я їй розказую, звісно, розуміючи, що в мене немає шансу сказати родині “Я не буду лікуватися!”. Так життя склалося... Якби моя мама не відмовилася, то можливо, це б не стало такою обов’язковою умовою для мене".
Суспільне ХарківАльона розповідає про задум: видання — це артбук. У ньому близько десятка фотопроєктів від друзів-фотохудожників:
"Мені було жарко і взагалі: ці перуки — якась штучність. Я одразу відмовилася від цього і стала артоб'єктом для своїх друзів-фотохудожників. “Так само жінка. Та сама жінка”. Я взяла своїх друзів, лисих чоловіків, і організувала зйомку. Мені хотілося показати, що не волосся нас робить жінками".
Читайте також
- Три палати харківського онкоцентру облаштували холодильниками, мікрохвильовими пічками та чайниками. Гроші волонтери збирали через соцмережі.
Авторка: Дар’я Рудаченко