З якого віку варто розповідати дитині про те, звідки беруться діти, як правильно говорити, щоб не нашкодити і чи варто вигадувати історії, що нібито немовля приніс лелека або його знайшли в капусті.
На ці та інші запитання на Українському Радіо "Чернігівська хвиля" в програмі "Розпрямлені плечі нашої малечі" відповіла психологиня Тетяна Бібік.
Далі — з її слів.
З якого віку дітям варто розповідати, звідки вони беруться
Запитання "звідки беруться діти" у різному віці дітей цікавить по-різному. І, якщо дитина запитала про це, то, найперше, необхідно поцікавитися, а що вона вже знає.
Почнемо з найменшого, три-чотири роки. Буде достатньо для дитини розповісти, що, коли мама і тато дуже люблять один одного, завдяки їхній любові з'являєшся ти. Батьки обіймаються, цілуються, сплять в одному ліжку, і тоді з'являються в них дітки.
Якщо дитина питає: "Vамо, як мені там було у животику? а як мене звідти дістали?", то у віці три-чотири роки, треба обережно розповідати. Чому? Бо такі дітки ще можуть взагалі боятися лікарів, вони можуть подумати, що це дуже боляче і так далі. Тобто, щоб не навіювати додатково якийсь страх, особливо дівчаткам, щоб не нашкодити.
Є література, в якій намальовані жіночі органи, там є матка, в якій знаходиться дитинка, потім розповідаємо, яким чином її звідти дістають. Дитина може запитати, "а чи боляче це?". Що відповідати? Ми ж за правду, ми ж не можемо сказати: "Ні, це взагалі не боляче". Ми повинні сказати: "Так, це трішки боляче, але це настільки велика любов, що цей біль потім дуже швидко забувається. І в цьому мені допомагають лікарі".
Відповідаємо тільки на ті запитання, які ставлять діти. Не даємо розгорнуту відповідь, якщо дитина цього не запитувала.
У п'ять-сім років їм вже більше цікаво, як в животик дитинка потрапила.
З'являються додаткові питання. І тут ми вже більше даємо розгорнуту відповідь. І тут ми можемо у книжечці показати, як дістають діток. Можемо розповісти, що є кесарів розтин і є звичайні пологи. В книжках це все намальовано. Дитині показали, розповіли боляче чи не боляче, і, якщо цього достатньо, то на цьому ми і закінчуємо.
Ще є, до речі, хороші відеоролики, які теж можна показувати діткам. В YouTube дуже багато цікавого. Але спочатку треба самим подивитися, щоб ви розуміли, про що там будуть говорити, щоб ви були самі до цього готові. Це, як із літературою: треба спочатку самому ознайомитися. Ви під себе теж підбираєте, до чого ви особисто вже готові. В енциклопедіях, навчальних мультфільмах, відеороликах все коректно і доступно зображено.
У віці сім-десять років дітей цікавить більш розгорнута відповідь. У цьому віці діти вже достатньо розумні, вони вже знають слово "секс". Але значення ще повністю не розуміють. Тут варто дізнатися у дитини, що саме вона про це знає, хто тобі про це сказав.
Тут, знову ж таки, можна розповісти завдяки літературі, або самому. Краще, звісно, коли тато з сином, мама з донькою розмовляють. Тому що ми розповідаємо вже більш детально, як це відбувається, що дійсно це є, що таке секс. Тобто ми конкретно вже можемо про це говорити, але якщо дитина про це запитує, не забігаємо наперед. Ми розповідаємо, що таке сім'я, і далі по малюнку розказуємо про матку і так далі. І це ми вже можемо розповідати в цьому віці, якщо дитина уже проявляє інтерес.
Наголошую, розказувати потрібно за віковими особливостями. Тому що, якщо ми в три роки будемо розказувати про секс, то це може налякати дівчинку чи хлопчика, що "ого, як це буває". Тобто вони ще не готові фізіологічно, емоційно, психологічно до цього. Тому все розповідаємо по віку, але говоримо правду, наскільки це може зрозуміти дитина.
Якщо дитина взагалі не ставить подібних запитань, чи треба вести просвітницьку роботу батькам
З трьох років вже ми говоримо про просвітницьку роботу: хто такий хлопчик чи дівчинка, говоримо про правило трусиків (що ніхто не може тебе торкатися за інтимні місця, ми їх прикриваємо трусиками, саме тому, що це місце, яке ніхто не може чіпати. Якщо хтось торкається, ти повинен мені про це сказати). Уже з трьох років ми починаємо поетапно просвітницьку роботу.
Чи треба для дітей вигадувати казки, звідки вони з'явилися. Наприклад: приніс лелека, знайшли в капусті чи завантажили з Інтернету
Звісно, ні. Ми вже достатньо розвинені батьки, і в нас достатньо розвинені діти, які в Інтернеті можуть знайти все, що їх цікавить. І краще, щоб вони дізналися про таке від нас, батьків. Якщо дитина прийшла до вас з цим запитанням, і ви не знаєте, що відповісти, оминаєте цю тему і дитина розуміє "ага, якась цікава тема!" А значить, треба самому дослідити. І вони підуть питати не в тих людей. Тому дуже важливо – бути поруч і розповідати правильно інформацію. Не нервувати, тому що дитина це відчуває.
Говоримо спокійно і говоримо правду. Потрібно будувати довірливі відносини з дитиною. Ми ж хочемо, щоб діти нам довіряли, щоб ми були для них наставниками і людьми, до яких вони прийдуть за порадою.
Діти мають право дізнатися правду. Це нормально знати фізіологічні особливості кожного і розказувати дійсно, як з'являються дітки на світ. Але в залежності від віку, ми даємо дозовану інформацію, ту, яку дитина потребує.
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
