Херсонець Ігор Цуркан працював у галузі туризму та викладав у виші. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну Ігорю довелось освоїти новий вид діяльності — волонтерство. Коли російська армія захопила Херсон, каже волонтер, багатьом потрібна була допомога. Тому він разом з однодумцями вирішили підтримати місцевих жителів, чим могли. Зараз — це серйозний волонтерський рух, який в обласному центрі втілює нові соціальні проєкти. До Дня волонтера ми розпитали Ігоря Цуркана про волонтерство в окупації й діяльність зараз.
У Херсоні Ігор Цуркан був всю окупацію. У перші дні, каже, у всіх був шоковий стан. Ніхто не розумів, що відбувається. Місто не було окуповане відразу, тому багато хто зі знайомих Ігоря виїхав. Йшли бої, у лікарнях було багато поранених, згадує чоловік. Херсонському центру крові необхідна була допомога.
"Я туди доєднався до роботи. Багато херсонців тоді допомагали, тому що військові були поранені в лікарнях: зносили туди й речі, і харчі, допомагали все сортувати. Потім уже десь ми почали активно працювати з квітня місяця. Ми тут організували волонтерський центр", — згадує Ігор.
Каже, спочатку було важко, бо не розумів, що робити, як робити й з ким контактувати. Не мав волонтер і жодних ресурсів, був обмежений територіально, не мав можливості щось просити.
"Тому ми вибрали для себе перший такий напрямок: допоможи один одному. Тобто не потребуєш — віддай, потребуєш — візьми. Такий собі девіз або слоган. Він був насамперед орієнтований на родини з дітьми. Ми чітко розуміли, що діти ростуть і це такий контингент, який потребує якихось нових речей, одягу, іграшок. І ми от поставили собі задачу, що ресурс не потребує коштів ніяких. Люди могли принести, а інші прийти взяти, що їм потрібно", — розповів Ігор.
Першими на допомогу прийшли знайомі, розповідає волонтер. Коли зробили оголошення в соцмережах, доєднались і інші люди. З часом запити тих, хто потребує допомогу почали змінюватись. І вже самим одягом та іграшками не можна було обмежуватись.
"Мамочки приходили: "А що у вас ще є? Є памперси? Є дитячий одяг? А є соски? Є якісь ліки?" І ми почали розуміти, що запити набагато більші, ніж ми можемо задовольнити. Почали тоді шукати інші можливості. Ми розливали молоко тут. І це були родини переважно багатодітні. Тому що ми орієнтувалися на багатодітних родин, де є хоча б троє дітей. І зрозуміло, що потім люди з інвалідністю — теж почали допомагати по можливості", — згадує Ігор.
Спочатку працювали виключно у Херсоні, виїжджати за межі боялись, каже волонтер. Треба було проходити кілька російських блокпостів. Потім, згадує волонтер, побачив у Фейсбуці звернення свої знайомих журналістів Ірини Мезенцевої та Володимира Косюка, які їздили у найближчі села і допомагали людям. Тоді Ігор написав їм і запропонував свою допомогу.
"Я написав, що у мене є авто і я можу поїхати. Отак ми почали з ними працювати, доволі активно. Це був наш район — Софіївка, Новодмитрівка, кінцева була — Станіслав, бо далі не пускали. Спочатку ми їздили у Софіївку, ті, що найближчі — у Білозерку. Потім у мене є знайомі у Станіславі, я сказав: "Спробуймо ризикнути? Можливо нас теж пропустять. Ми завантажимо чогось небагато, якщо заберуть не так шкода буде". Ми більшу частину розвантажили у Софіївці й далі в Станіслав я прорвався, мене пропустили", — розповів Цуркан.
У поїздках використовував волонтерство Червоного Хреста. Це, каже, давало можливість проїжджати на блокпостах. Виїзди у села буди двічі на тиждень. Возили продукти, засоби гігієни, хліб, який випікали знайомі Ігоря у Херсоні.
Російські блокпости — окрема історія, каже волонтер. Їх було багато, і вони були абсолютно різні. Одні пропускали без перешкод, інші обшукували, перевіряли речі, телефони. Пізніше на них з'явились списки паперові з прізвищами.
"Пре перевірці документів, вони дивились ці списки. Я пам’ятаю перший блокпост. Перед цим я уже виїжджав раз четвертий, так геройські налаштований, все нормально. А вони дістають списки: “Ага! Цуркан!” і все. І ти розумієш, що ти приїхав. Слава Богу ім’я, по батькові було інше. Але в принципі був перший такий реальний страх, що все, тебе затримають", — згадує Ігор.
Затримали його пізніше, в серпні 2022 року. На той час у Херсоні, за словами волонтера, залишилось три-чотири волонтерські організації. Каже, знову врятували документи волонтера Червоного Хреста.
"Позначка волонтера Червоного Хреста дала мені трошки таку можливість, що я не потрапив у підвал. Вона якби захищала, хоча, якщо говорити про захист, це така умовна штука у той період. Але вона дозволила практично уникнути якихось тортур. Були обшуки. Обшуки безпосередньо в офісі, обшуки на квартирі. Забрали всі телефони, всю оргтехніку, машину на перевірку. І зрозуміло, що стояло питання, що якщо щось знайдемо, то вже все, хлопчик, ти потрапив", — розповів Ігор.
Волонтер говорить, що багато разів збирались зачини центр, бо втомилися, не вистачало ресурсів, було дуже складно завозити гуманітарну допомогу в окуповане місто. Але так і пропрацювали до звільнення Херсона, роздавали те, що було.
"Коли визволили, ми такі — "Все, вау, алілуя!" Ми свою місію виконали, навіть перевиконали, я так вважаю, тому що багато чого зробили й досягли. І сказали: “Все, ми ідемо на відпочинок. Зараз приїдуть всі, там багато "рятувальників Малібу", які будуть фотографувати Херсон, біля стели, заїдуть до Чорнобаївки. А до нас прийшли й сказали: “Ні, ви ж волонтери, ви тут працюєте багато, знаєте кому, що роздавати, у вас систематизовне все. Давайте підсобіть нам"”. І оце от “підсобіть” триває до цього часу", — каже Ігор.
Зараз стали більше включатись у соціальні проєкти, розповідає волонтер. Відкрили у Херсоні соціальну пральню, впровадили психосоціальний проєкт.
"Зараз намагаємося запускати тренінговий центр, тому що це важливо. Це перша медична допомога і що стосується мінної безпеки. Ми вважаємо, що люди мають бути обізнані. І психосоціальна допомога, тому що ми чудово розуміємо, що треба відновлювати свої сили, ресурси. Коли ти спілкуєшся з людьми, ти чудово розумієш, що в них виникають проблеми, яких раніше не було", - говорить Цуркан.
Найбільше, чого не вистачає зараз, каже Ігор, — мирного життя. Війна позбавила херсонців можливості почуватися у безпеці.
"Не вистачає просто прогулянки парком. Навіть не прогулянки парком, а просто взяти й пройтися. Ось цього не вистачає. Прогулятися. Сходити на набережну Дніпра. Прогулятися парком, сісти на вулиці десь у кав’ярні, можливо сходити ввечері в якийсь клуб. Цього ясно не вистачає. Херсонцям реально не вистачає цієї можливості безпеки. Кожен з нас у небезпеці", — говорить Ігор.
Він продовжує займатись і викладацькою діяльністю, читає лекції у київському виші. Щоправда, поки онлайн. Туристичну теж потроху відновлює, але як каже сам, у лайтовому варіанті.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у Facebook, Telegram, Viber, Instagram та YouTube.
