Антону Цедіку, бійцю батальйону спеціального призначення "Донбас" із позивним "Еней", 31 липня 2025 року могло б виповнитися 38 років. Він загинув 29 серпня 2014 року під час виходу з оточення під Іловайськом так званим "зеленим коридором". На той момент йому було 27.
Любив книги та музику, але найбільше – свою країну. Так про свого сина Антона згадує Ольга Цедік. Розповідає: "Він сказав: «Хто ж боронитиме державу? Не диванна ж дивізія. Потрібно їхати на схід»".
Хлопець загинув одинадцять років тому на війні. Зі сльозами на очах жінка переглядає фотографії сина та пригадує день, коли він сказав, що боронитиме Іловайськ. Тоді йшов 4 місяць, як Антон був на передовій.
"Батько його відмовляв, друзі відмовляли. Казали: «Це не твоя війна». Але з Антоном було складно сперечатися. Він стояв на своєму", – розповідає Ольга Цедік.
У кімнаті Антона усе так, як було за життя. Тут і шафа з книгами, і ліжко, на якому він полюбляв їх читати. Хлопець цікавився міфологією, історією та філософією. І дуже любив твори Шевченка.
"Завжди у нього був маленький кишеньковий "Кобзар". Він завжди з ним ходив і цитував Шевченка", – каже мати Антона Цедіка.
"Його особливо не тягнуло до спорту. Усе книги та книги. Я йому кажу: «Потрібно ж бути не тільки розумним, а й фізично сильним, щоб відстоювати свою думку». А він мені сказав, що усе можна відстоювати словом", – розповідає тато Антона Ігор Цедік.
У школі, де навчався Антон, на його честь назвали один із класів.
Учителька Ірина Доценко згадує: "У цьому класі з 2000 до 2004 року навчався Антон Цедік. Сидів він ось за цією партою. Цікавий підліток. Високий, стрункий, світловолосий. Дуже полюбляв два предмети – історію і літературу. Багато читав. Але для мене найголовніше, що він вмів висловлювати свою думку, а ще – доводити її".
Тарас Лелюх – шкільний товариш Антона. В 99-му вони разом облаштували тренувальну базу.
"Сам тягав та рубав колоди, штурмував, охороняв їх", – згадує Тарас.
На цій базі Антон мав улюблену місцину.
"За 100 метрів звідси є сунична галявина, на якій Антон любив медитувати. У нього в рюкзаку були лише пляшка води і дві книги. Він читав книжки, медитував і дивився на краєвиди рідної Левади. Ми його називали «Цедік-мудрий»", – розповідає Тарас Лелюк.
Антон брав участь у Революції Гідності. А потім вирушив воювати на Донбас. Пройшов через Попасну, Артемівськ та Лисичанськ. Останньою точкою на карті для Антона став Іловайськ. Там він опинився в серпні 2014-го.
"Це було чисте поле. Я їхав у кабіні з водієм, а всі інші хлопці – в кузові. Я дав команду – усім в автомобіль. І під прикриттям розбитої техніки ми доїхали до найближчого будинку та зайняли кругову оборону. Там нарвалися на вогонь з крупнокаліберних кулеметів. Мене було поранено, кулеметника, водія. І ще четверо загинули", – розповів побратим Антона Тарас Гапон.
Серед них був й Антон. Його життя зупинилося. Поховали бійця 8 вересня у Полтаві. Батьки та друзі Антона Цедіка створили збірку спогадів про нього.
Відео
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook | TikTok
