Тримають позиції на Сватівському напрямку та не дають російським диверсантам просунутися вглиб Харківської області. Так зараз працюють військові з 4-ї окремої танкової бригади. Її сформували навесні 2022 року після повномасштабного вторгнення, бійці тримали оборону в Соледарі, Бахмуті, Авдіївці й тепер — на Харківщині.
Військовослужбовець бригади Вадим родом з Дніпропетровщини. На фронт пішов на початку повномасштабної війни, відтоді служить у танковій бригаді. За цей час він двічі зазнав поранення.
"Ми заїхали в Донецьку область 15 квітня 2022 року. Відтоді були на Харківщині, Луганщині. Легко не буває, зміна без війни не проходить жодна. Минулої зміни було двоє поранених, але їх вчасно евакуювали, вони у шпиталі — все добре, підлатають їх, і назад", — розповідає Вадим.
Вадим перевіряє справність техніки та готовність своїх побратимів до виїзду на позиції. У цьому взводі він — головний сержант.
"БМП-1 — наш основний транспорт, можна сказати — таксі, він довозить на позицію і забирає назад. Всі люди на мені: щоб були нагодовані, вдягнуті, взуті й готові до бою. Буває, морально підтримую їх, буває й кричу, як батько — нічого, хлопці тримаються", — каже танкіст.
Зараз військові працюють на Сватівському напрямку, тримають оборону й не дають окупантам прорватися на Харківщині.
"Щодня вранці й до вечора обстріли. Бувають моменти, що не можна й голову підняти на позиції, але не часто таке. Вивозимо хлопців на позицію, і якщо буде сильно важко, то ми під'їжджаємо на допомогу. Я на початку вторгнення 5 днів сидів вдома, думаю, чого сидіти? Так пішов до військкомату", — говорить боєць танкової бригади Михайло.
Позиції боронить і харків'янин Володимир. У перші дні повномасштабного вторгнення він вивозив дружину та дітей до родичів й опинився в окупації. Після українського контрнаступу в жовтні 2022 року пішов служити.
"Біля нашого будинку було влучання. Коли потрапив в окупацію, то на коліна ставили, роздягали, дружина з дитиною стояла, а їй пістолет до голови направляли, обшукували. З навчального центру 2 січня ми вже їхали на Соледар, у мене тоді перший бій був. Це тяжко, особливо в перші дні, не всі готові, там — зовсім інше", — каже Володимир.
Вдома на бійця чекають двоє дітей. Думки про родину рятували Володимира в Соледарі, Бахмуті й зараз.
"Я прихожу, телефон вмикаю, а там розписаний весь день їхній: що робили, як, коли спати лягали. Дитина мала, вона хоч мене й не бачить, але постійно кричить: "Тато, тато", — додає танкіст.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
