Три кілометри маскувальних сіток для українських захисників наплели сусідки з Брацлава. Роблять їх і на автівки, й на танки. Плетуть, зокрема, й для рідних та односельців, які служать, розповіла Суспільному волонтерка Тетяна Панадій. Працюють жінки у сховищі.
“Ще була одна — Лєна Шевчук, але в неї ціле літо були внуки з Києва. Найстаршому — 4 роки, то прийшлося не сітки плести, а його пасти. Він з вудкою ходив і рибу ловив”, — розповідає Тетяна Панадій.
Щойно закінчили плести одну сітку, як беруться за наступну, бо мають багато замовлень.
“У мене син військовий, зараз в Миколаєві. А я буду вдома сидіти? Тиск не тиск, таблетку випила. Корвалол не в ложечку, а з пляшечки випила — і вперед”, — сказала Євгенія Кухар.
Жінки жартують, що ходять сюди, як на роботу. І то — для роботи ще треба бажання мати. Тетяна Маценко день народження святкувала за плетінням сіток. Каже, вимкнула холодець — і гайда допомагати дівчатам. І так уже десятий місяць.
Працювати протягом дня важко, розповіла Євгенія Кухар, бо “вже не молоді”. Необхідні матеріали збирають через соцмережі.
“Спочатку сітки нам зносили рибалки. Які ми тільки не плели! Всі, які можна: і з дірками, і без дірок. Заплітали, штопали. А це вже останній раз ми купили. Так само в соцмережі кинули: “Потрібно купити сітки”. Люди задонатили кошти і ми купили дві сітки по 100 метрів”, — каже Тетяна Панадій.
Передавали тканину, навіть , з Італії.
“Сльози на очах. Бо ми казали: “Як ви будете з Італії передавати? Це ж пересилка”. А вона каже: “Ні. Наші шофери їдуть і навіть копійки не беруть, якщо ми кажемо, що це на сітки — грошей не беруть”, — розповіла Панадій.
А починалося все з приміщення місцевої бібліотеки. Сюди з перших днів повномасштабного вторгнення люди зносили речі, тканину. Тут же працювало кілька десятків місцевих жителів, студентів та учнів.
“Ні корпусу, нічого не було. В нас були книжкові виставки. Ми їх ставили поздовж, натягували сітки, які приносили також наші мешканці громади від своїх дідусів, батьків-рибалок. Натягували їх на ґрати так само натягували повз коридор”, — розповіла директорка бібліотеки Наталя Людва.
За тиждень втрьох жінки плетуть 5-6 сіток.
“Ми і на машини плели, і на танки. І хто просив. І односельців у нас багато служить. То мама приходить, каже, що їде син на фронт і треба сітки. Буде. То сестра прийшла, що брат поїхав. Треба сітки. Буде. То волонтери до нас приїжджають”, — розповіла Тетяна Панадій.
Під час повітряних тривог жінкам допомагають учні
“Діти допомагають нам і плести, і ось ці стрічки робити. У нас є ще наша колежанка — Наташа Кольченко. Вона всю цю матерію фарбує. Вдома сушить і нам дає матерію. А влітку діти були на канікулах. То ми залучали домашніх”, — сказала Панадій.
А ще школярі організовують різноманітні заходи, аби зібрати гроші на основу для маскувальних сіток, розповіла директорка Світлана Дубова.
“Допомагають нашим трудівницям. Ми їх називаємо “павучки”, які мають золоті руки. У мене таке враження, що я тільки прийду, вони тут плетуть день і ніч”, — каже Світлана Дубова.
І хоча з часом волонтерів стало менше, каже Тетяна Маценко, зупинятися не збираються.
“Наш маленький внесочок, маленька часточка до перемоги. Ми дуже раді, що можемо хоч чимось пригодитися нашим воїнам”.
