У разі смерті рідних, близьких чи варто розповідати про це дитині, з якого віку можна говорити про смерть, якою може бути реакція у дитини на втрату мами чи батька, та чи можна брати дітей на поховання?
Про це та інше говорили в програмі "Полудень" на Українському радіо Чернігівська хвиля з психологинею Центру професійного розвитку педагогічних працівників Ілоною Гусєвою.
Далі — з її слів.
Чи варто приховувати від дитини смерть близької людини
Дуже часто люди приховують смерть близької людини від дитини. Це не корисно і не правильно.
Спеціально не треба на ці теми розмовляти чи йти до дитини і казати, але якщо вона запитала, значить в неї є потреба дізнатися, а що ж таке відбувається, що таке смерть, який це процес. Батьками треба розповідати дитині в силу її віку.
Розпочати розмову про смерть батьки можуть в контексті якоїсь історії, навіть в контексті смерті улюбленої тваринки.
З якого віку можна розповідати про смерть близької людини
Психологи кажуть, що з двох до чотирьох років, дитині вже можна говорити, що хтось із її близьких помер. Дитина з двох до чотирьох чи п'яти років, буде відчувати втрату, але в неї ще не такий великий досвід. Поступово образ померлого буде стиратися з пам'яті дитинки. Тобто, тут просто можна сказати як факт.
З чотирьох чи п'яти років діти починають розуміти, що є смерть. Вони можуть втрачати тваринку, чи втрачати бабусю і дідуся. Від чотирьох, і вже п'ять, шість років вони чітко розуміють, що смерть існує. Воно для них незрозуміле, вони не розуміють, але вони починають боятися її, бо для них вона дуже загадкова, незрозуміла.
Якщо в чотири, п'ять років діти бояться смерті своїх батьків, що з ними щось трапиться, то в сім, вісім років вже починають боятися власної смерті. І внутрішньо у дітей виникає дуже багато запитань.
Знову ж таки, не треба входити в якісь там філософські розмірковування, якщо це вікова категорія — чотири, п'ять, або молодший шкільний — сім, десять. Вони ще не зрозуміють всі ці глибини філософії. Ні, тільки в юнацтві до нас приходить розуміння, що ми смертні. Навіть підлітки не розуміють. Вони розуміють, що смерть це те, що відбудеться обов'язково, але вони думають, що це не відбудеться з ними ніколи.
Дітям у чотири, п'ять чи шість років можна сказати, що незважаючи на те, що тата з нами немає фізично, але його любов завжди живе в твоєму сердечку, і ми будемо завжди його пам'ятати.
Можна запалити свічку в певні дні. Це стосується всіх дітей. Для молодших школярів важливо навіть вшанування. Можна зробити якийсь міні-меморіал, де стоїть фотографія. Свічку можна запаювати в певні дні, роздивлятись фотографії, але не треба затягувати по часу. Це, наприклад, 40 днів пройшло і все ж таки ми повинні жити майбутнім, незважаючи на всі втрати, які ми переживаємо.
Старший підлітковий вік, вони замикаються, вони часто не хочуть говорити, що вони відчувають, для них важливі соціальні контакти і добре, якщо вони спілкуються з однолітками і їм розповідають.
Треба говорити дітям, що мені також боляче, як і тобі, але ми разом це з тобою переживемо і будемо жити заради того, що тато (чи інший член родини, — ред.) зробив, заради майбутнього твого. Тобто, потрібно дати завжди надію на майбутнє.
Хто має розповісти дитині про смерть
Це повинна бути людина, якій дитина довіряє, яка може спокійно сказати, що відбулося, і чому людина померла. Не треба казати ні в якому разі, що людину Бог забрав, або вона відправилась на небо, або заснула міцним сном. Це те, що травмує дитину і породжує в ній страхи ще більші. Всі спеціалісти, психологи, фахівці радять сказати правду та називати причину. Тобто, якщо він загинув, то треба сказати, що він загинув, він захищав нашу Батьківщину. Він справжній герой, і це була його робота захищати нас.
Якщо людина померла від хвороби, то так і треба сказати, що дідусь або бабуся, вони хворіли, лікарі зробили все можливе. Але він помер, тому що, на жаль, життя закінчується смертю.
Це просто повинна бути людина, яка зможе донести інформацію до дитини. Це повинна бути, я б сказала, людина в стабільному стані.
Як варто розпочати розмову про смерть
По-перше, треба обійняти, сісти поруч, посадити на ручки, взяти руки дитини, подивитись в очі, поплакати разом. Тобто, сказати як є. Якщо дитина всі емоції буде видавати, а це плач, казати, щоб не плакала не можна. Пам'ятаєте слова наших бабусь? Поплач дитинко, легше буде. Дитина повинна плакати, і дорослі повинні плакати, і діти повинні бачити емоції дорослих, як вони це відчувають, бо процес горювання – це процес тривалий.
Смерть – це факт, втрата – це факт, але з цією втратою треба навчитись жити, а для цього треба прогорювати і дітям, і дорослим, і прийняти, що цієї людини фізично вже немає. Але вона є в нашому серці, так і треба казати.
Якою може бути реакція у дитини на звістку про смерть близької людини
Реакція може бути різною. Плач – це найприродніша реакція, і вона повинна бути, і це добре, коли є плач. Гірше, коли дитина не дає ніяких реакцій. Може бути, що вона не зовсім усвідомлює, що це таке. Знову ж таки, це в залежності від віку, але частіше діти не завжди усвідомлюють, що це відбулося. Це може прийти з часом.
В психології є такі поняття як відтерміноване горя. Дитина може не відплакати за близькою людиною, за померлим, але може статися якийсь інцидент, наприклад, померла пташка, або навіть порвалась якась книжка і у дитини починається, ну просто така емоційна реакція сильна. Тобто, це нагадало те, що я не відплакав, я не пережив тоді.
Є, скажімо так, умовно нормальне реагування горювання, тобто нормальне проживання горювання. І є патологічне горювання, коли треба звертатися до спеціалістів. Це коли дитина, наприклад, починає фізично страждати, вона починає, наприклад, хворіти. Це коли дитина постійно приміряє роль померлого. Це коли дитина занурюється в образ померлого. Це коли є прояви агресії, тобто ворожі реакції, агресія і страх. Причому він такий неконтрольований.
Тобто, знаєте, якщо дитина втратила активність, не хоче спілкуватися, не грає, це все говорить про те, що вона патологічно переживає процес згорювання.
Ми знаємо, що у горювання є певні ритуали. Це три, дев'ять та сорок днів. І це нормальний процес. Коли вже це більше місяця або два, то там вже треба бити на спалах. Треба розуміти, що це затягнулося.
Після того, як дитина пережила втрату близької людини, для неї дуже страшно, коли інша людина втрачає контроль над ситуацією. І от нам треба дати оцю підтримку, що я контролюю ситуацію, що буде поряд, розумієте? Це не завжди може бути мама, бо вона може бути дестабілізована і бути також в горюванні.
Дитина повинна грати, не треба тримати дитину, наприклад, в кімнаті і не пускати її гуляти. Підтримка повинна бути, треба говорити, що відчувають дорослі, що ми горюємо, це такий період в нашому житті. Але ми разом його переживемо. Я з тобою, ти в безпеці.
Дитина, якщо вона правильно пережила горе, пройшла цей етап, вона, по-перше, починає цінувати життя, відноситись до життя як до цінності, по-друге, вона вчиться співпереживати, підтримувати. Тобто, такі якості, які дуже важливі людині.
Як себе поводити вчителям у школі, куди ходить дитина
Вчителю потрібно бути дуже тактовним в цьому плані. Тобто, підтримка вчителя важлива. Йому треба говорити, що ми дуже схвильовані, ми бачимо як тобі боляче, що ти втратив тату або маму. Ти можеш розраховувати на нашу підтримку. Ми разом з тобою сумуємо. Все, що тобі потрібно, ми тобі допоможемо. Але жаліти дитину не треба. І не треба визивати жаль з боку однокласників. Тому що це може інвалідизувати дитину. Тобто, зробити її такою безсилою і приймати цю жалість.
Навпаки, треба дати підтримку і опору з боку однокласників. Тобто, допомогти в чомусь, грати також з дитиною. Підтримка і опора повинна бути, але не жалість.
Чи можуть діти відчувати свою провину за те, що сталося
Ви знаєте, провину відчувають ці діти, яким не сказали про смерть близької людини і яких не приєднали до оцього процесу горювання. Батьки думають, що не будемо травматизувати дитину, а виявляється є зворотній ефект. От тут може бути провина. Вона дійсно така підсвідома якась, вона може давити на дитину.
Бувають і такі моменти, наприклад, ті ж підлітки або діти молодшого шкільного віку можуть відчувати також це почуття, що я щось не сказав татові, що я йому щось не пробачив. І от тут батьки, чи хтось знову ж таки стабільний дорослий, повинен включитись і сказати, я теж це відчуваю, я теж відчуваю провину і це нормально, бо неможливо прожити життя і все сказати, все зробити. І тому ми можемо з тобою написати листа
Чи варто брати дитину на поховання
Це вирішують батьки, однозначно. Маленьких дітей, тобто, десь до п'яти, шести років можливо і не потрібно. Але якщо хтось дуже хоче, то треба хоча б пояснити, що буде відбуватися там, як взагалі проходить поховання, щоб для дитини не було це шоком і травмою. Дітки молодшого шкільного віку, вони вже розуміють. Я завжди раджу, спитайте у своїх дітей. Вони знають, чи хочуть вони йти. Якщо вони хочуть, знову ж таки, потрібно пояснити, як цей процес відбувається.
На похованні, якщо діти присутні, треба, щоб була якась близька людина, яка б підтримувала дитину, але не та, яка дуже занурена в горювання.
Підліткам, попрощатися з коханою людиною, з близькою людиною — дуже важливо.
Іноді можна відвести дитину на могилу. Вона може намалювати, якщо це мала дитина, якийсь малюночок і покласти на згадку, на пам'ять. Деякі дітки носять якісь іграшки. Але часто ходити на могили не потрібно, бо іноді буває так, що хтось дуже часто туди ходить. Це травматизує дитину.
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
