Українські оборонці Микита Рачиба та його батько Ярослав під час повномасштабного вторгнення жили в Харкові. Ярослав Рачиба — ексбоєць "Беркуту" та тілоохоронець, а син Микита служив в АТО.
Як разом з перших днів повномасштабної війни захищали місто та Харківщину, бійці розповіли в етері Українського радіо Харкова.
"Сили додавало те, що за 5-7 кілометрів — родина"
Микита Рачиба згадує як майже не спав у ніч проти 24 лютого 2022 року.
"Я був мотивований із початку війни. Поспав дві години, мене дівчина розбудила, і я зрозумів, що почалося. Інакше вчинити не міг: потрібно було захищати своє місто, свій дім, родину, близьких і знайомих".
Ви розуміли, що буде повномасштабне вторгнення?
Мені ніхто не казав, що завтра буде війна. Я підсвідомо поліз у свою шафу, дістав свої речі, "плитоноску", військовий одяг. Приміряв, подивився, де слід збільшити або зменшити розмір.
Які Ваші спогади про оборону Харкова?
Коли на тебе заходить авіація, це ні з чим не порівняти. Хочеться втиснутися в землю й закопатися за мить. Тебе ніби зсередини перевертає. Також пригадую, коли вранці на вулиці Героїв Праці побачив ворожу техніку, яка палала. На кільцевій теж щось зайнялося, хлопці відпрацьовували.
По одному з "Тигрів", що проривалися до міста, я відкривав вогонь зі своєї стрілецької зброї. Російські "Тигри" та КамАЗи я бачив на власні очі в місті. На околиці — танки. Вони вели по нас вогонь і з самохідних мінометів. У боях мені сили додавало те, що за 5-7 кілометрів перебуває твоя родина, і ти не знаєш, що з ними відбувається.
Чи відчувалося, що російські війська заходили в місто й вірили, що не зустрінуть спротиву?
Я б так не сказав. У перший день вони хотіли зайти, як на параді, і думали, що цим все закінчиться. А от починаючи з перших днів березня 2022 року вони зрозуміли, що дуже сильно "влипли" і їм залишилося вкопуватися та атакувати нас. Вони вже зрозуміли, що все так просто не закінчиться.
"На місці пам’ятника Леніну поставив би пам'ятник харківським волонтерам"
Хто був у боях поруч з вами, люди з яких сфер життя?
Від касирів до тих, хто приїхав до нас на позиції воювати на своїй Tesla. Люди різних професій з дуже різним соціальним статусом згрупувалися й почали робити спільну справу із захисту держави та нашого міста. Познайомилися з оборонцями одного з підрозділів Харкова на 28 людей. З них приблизно четверо розуміли, що таке автомат Калашникова, як цілитися та влучати.
Наприкінці квітня 2022 року нас за наказом вивели з околиці Харкова у бік Ізюма. І коли я їхав тримати Донецький напрямок, то не знав, що буде завтра. Вже коли за місяць, в травні, побачив і почув хлопців з інших підрозділів, як вони визволяли та відбивали населені пункти, потроху почав розуміти, що ми їх відженемо від Харкова.
Наскільки зараз відчувається підтримка волонтерів?
Я б на місці колишнього пам’ятника Леніну на майдані Свободи в Харкові поставив би пам’ятник нашій "арті" та нашим харківським волонтерам, котрі зробили величезний внесок в оборону міста.
Що мотивує воювати сьогодні?
Мабуть, злість. Ти вже як робот. Є можливість — поїхав на базу поспав, немає — поспав на позиціях. Просинаєшся і думаєш: "Так, сьогодні треба знищити якогось "орка" або спалити його техніку". Це вже в нас у крові, мабуть. Це не означає, що ми не можемо зупинитися. З радістю здав би зброю на склад і повернувся до цивільного життя, але поки не можу. Поки буде потреба захищати нашу землю, ми будемо це робити, як машини.
"Головне, була злагодженість"
Батько Микити Ярослав Рачиба у перший день повномасштабного вторгнення поїхав до рідної Козачої Лопані за рідними, де потрапив під обстріл.
"У нас була домовленість із сином. Це головне, була злагодженість. За тиждень до повномасштабного вторгнення ми обговорювали наші дії".
Як ви вирішили стати оборонцем Харкова?
Я сам не військовий, служив у 1992-1994 роках у повітряно-десантних військах. До 2000 року працював у "Беркуті", коли ще він був "Беркутом". Знаю, як користуватися зброєю й ці навички прищеплював сину. Були на полігонах, трохи в тирі тренувалися.
24 лютого о 5:30 я був уже в Козачій Лопані. Там моя рідна сестра, племінниця, онука. Я їхав туди, і потрапив під обстріли "Градами" з боку Гоптівки. О 6:45 ми вже покинули Козачу Лопань. В іншому населеному пункті Нова Козача нас уже зустріли російські війська. Швидкість була така, що вони не зрозуміли, що сталося. Вибігли з автоматами, цілилися, але не стали стріляти.
Як діяли на початку повномасштабної війни?
Перші три дні були хаотичні: не розумів, куди бігти, де отримувати зброю. Поїхав на місце роботи, там були резерви палива. Коли повертався, в’їзд до міста вже був закритий, зустріли військовослужбовці, сказали про прорив російських військ з боку Рогані й далі їхати не можна. Я вийшов з машини зі зброєю і знайшов собі позицію. Військові поблизу принесли мені бронежилет, два гранатомети, каску, лопату — згуртованість була на 100%.
Були в Харкові, Барвінковому, Ізюмі, і на Бахмутському напрямку також. Усього не перерахуєш. Під час оборони Харкова пригадується такий момент: біля ТРЦ "Магелан" були ми, а ворог — з боку котеджних будиночків. Кілометри за два бачимо важку техніку, проти якої в нас кулемет і два гранатомети. І тут волонтери привозять нам "радійки", і я зміг вийти на зв'язок із нашим побратимом.
Якщо ти боїшся — ти виживеш"
Якою є мотивація воювати?
Є люди мобілізовані, яких насильно заганяють, від них і користі тут не буває. А ті, хто пішов сам, у них інша мотивація. Хоча є люди, котрі не за бажанням у війську, проте хороші воїни.
Насправді я боюся смерті, як і всі. А що захищає в мирному місті від прильоту? Якщо ти боїшся — ти виживеш. Якщо не боїшся, то не одягнеш ні каску, ні бронежилет. Приїхавши на позицію, у першу чергу шукатимеш укриття, бо ти боїшся. Страх змушує виживати людину.
Що можете порадити тим, хто стає до лав Збройних сил:
Варто походити до тиру, постріляти, а іншому тут навчать. Якщо побачать, що до чогось тягнешся, маєш хист — переведуть. Щодо потреби у фізичній формі: тут пенсіонери зі мною поруч, та й сам я передпенсійного віку. Тут немає "армійщини", що ти маєш нормативи скласти. Якщо розумієш, що накриває, то будеш копати собі не окоп, а бліндаж. Але тримати лопату — яка там фізична форма, я вас прошу.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
