Фермерське господарство "Центр відродження вівчарства" в селі Молодятин Коломийського району, що на Івано-Франківщині, може отримати статус племінного репродуктора української гірсько-карпатської породи овець. Про це розповів керівник центру, голова громадської організації "Асоціація вівчарів" Василь Стефурак. Питання про надання цього статусу розглядають експерти в Києві.
У чому особливість карпатської породи, як вдалося повернути вівці втрачену за радянського періоду продуктивність і що дасть статус племінного репродуктора, читайте у репортажі Суспільного.
"Вівця — це основа гуцульського краю. Вівці зробили цих гуцулів, гуцули — овець. І так вони й жили споконвіку. Кажуть, що вівця — вбираничка. В горах ти нічим не врятуєшся — ні теплицю не покладеш, ні город не зробиш, зерна не посієш, саду не буде. Нічого нема. Смерічки та полонини. Завдяки вівці можна вижити. Так, як для бедуїна верблюд, вівця — це основа", — каже Василь Стефурак.
Василь Стефурак розповідає: над удосконаленням породи української гірсько-карпатської вівці працював упродовж 12 років.
"Потрібно було розібрати цю вівцю на молекули. Зрозуміти, що це за вівця, чого вона така, звідки вона взялася, звідки прийшла та що це за тварина взагалі", — розповідає вівчар.
Зі слів Василя Стефурака, українську гірсько-карпатську вівцю вивели з породи тірольської вівці, яку в Карпати завезли австро-угорці приблизно 100 років тому. Тоді вона мала метр зросту і важила 70-90 кг. Утім, додає вівчар, за часи радянської селекції схудла до 30 кг.
Вівчар розповідає: у його господарстві — понад 90 голів української карпатської вівці. Вуха в цих тварин трохи довші, ніж в інших українських порід. Головна особливість породи — абсолютна адаптація до суворих умов та стійкий імунітет до паразитів та хвороб. Живе вівця 12 років. Єдиним мінусом, каже Василь Стефурак, була низька результативність.
"Що саме ми зробили — це попрацювали над ефективністю вівці. Щоб у неї насамперед були кращі розмір, приріст, якість вовни, більше молока. Всюди, де могли, ми зібрали кращі зразки. До них — хороших баранів-плідників. Навіть скористалися їхньою предвічною породою — тірольською вівцею. Ми повернули тварину в той стан, в якому вівці були 100 років тому", — розповідає Василь Стефурак.
Вдосконалення породи, каже Василь Стефурак, покращило продуктивність овець та економічну доцільність утричі. Доїти овець, каже вівчар, треба у чітко визначені години щонайменше двічі на день.
"Традиційна карпатська вівця, яка зараз живе у горах, дає 300 грамів молока. Наша вівця дає від літра до двох. А якщо добре дивитися, то може і два літри", — каже Василь Стефурак.
Перша дівчина-вівчарка в Україні Уляна Сулятицька, яка допомагає розводити та доглядати тварин, розповідає, що в кошарі вівці перебувають декілька днів — потім їх треба виганяти на пашу. Харчуються гірсько-карпатські вівці, як і решта, — травами.
"Ти мусиш бути постійно з ними. Нема так, що ти десь поїхала. Я їх всіх абсолютно обожнюю, бо вони — мої, вони — класні. Це — супер позитив, заряд енергії. Одна милота", — каже Уляна Сулятицька.
Василь Стефурак розповідає, що всього в господарстві — 290 голів дорослих овець. Крім карпатської вівці, каже вівчар, покращили продуктивність романської породи.
"Вся ця робота робиться для того, щоб завтра будь-який вівчар, пробивши номер тварини, подивився, простежив її походження: хто вона, звідки взялася", — каже Василь Стефурак.
Він говорить: регіональна комісія, куди входили експерти департаменту агропромислового розвитку Івано-Франківської обласної військової адміністрації, фахівці Держпродспоживслужби, ветеринари та представники громадських організацій, уже перевірили овець. Зараз, розповідає вівчар, чекає на рішення експертної комісії при Міністерстві аграрної політики та продовольства, що має присвоїти "Центру відродження вівчарства" статус племінного репродуктора української гірсько-карпатської вівці.
Заступник директора департаменту агропромислового розвитку Івано-Франківської обласної військової адміністрації Степан Вінтонович каже, що статус репродуктора племінної породи збільшить прибутковість фермерського господарства.
"Це — можливість реалізувати свою племінну продукцію, тобто генетичний матеріал за дещо вищими цінами, ніж зазвичай. Одночасно проводити племінну роботу: тобто відбирати краще маточне поголів’я, тим самим нарощувати потенціал. Збільшується продуктивність по приросту, по надою, по вовні", — каже Степан Вінтонович.
Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, Instagram та YouTube
