Михайло Паславський зі Струсова, що на Тернопільщині, перебуває на передовій з перших днів війни. Щоб захищати Україну, чоловік повернувся з-за кордону. Нині він служить у складі 44-ої артилерійської бригади.
Військовий розповів Суспільному, що під час виконання бойового завдання він отримав поранення. Тепер проходить реабілітацію.
Михайло Паславський розповідає, що вдома любить відпочивати у саду, який посадив сам.
Чоловік каже, це місце, де він відволікається від думок про війну.
"Перед війною я десь два-три роки посадив молодий садок і от вже є перший урожай грушки. Посадив ще яблуні. Вони цього року теж нівроку вродили, аж гілля нагнулося. Як буду їхати на фронт, то візьму яблука побратимам, щоб скуштували, поїли вітамінів".
Під час перебування вдома військовий телефонує до побратимів, запитує, як у них справи, чи все добре.
З 2014 року Михайло воював на Сході України. Після демобілізації повернувся до мирного життя. Розповідає, працював електриком, їздив на заробітки за кордон. Там і отримав звістку про війну.
"Уже були новини, що постягували війська, то вже стало зрозуміло, яких подій очікувати. Тоді я повернувся додому. 24 лютого був у військовій частині, а 27-го ми вже виконували бойове завдання. Починали із захисту столиці: Житомирська область, Київська. Далі Донецька область, Луганська, Запорізька".
Зараз Михайло служить на Донеччині. 15 червня під час одного з боїв він отримав поранення. Тоді втратив найкращого друга Олега Хомку, який також родом з Тернопільщини.
"Побратим загинув під час артилерійського обстрілу. На нас скинули авіаційну бомбу. Мене викинуло ударною хвилею, а його не викинуло. Його посікло осколками. Я його до кінця життя буду пам'ятати, бо це чудовий друг, вірний товариш".
Михайла з осколковими пораненнями та контузією доправили до військового госпіталю. Воїн розповідає, що лікарі поставили його на ноги, але шматки металу досі залишаються у тілі.
Зараз Михайло проходить реабілітацію у рідному Струсові.
Підтримує бійця його мати — Володимира. Жінка пригадує, як проводила Михайла на фронт.
"Колежанка мені подзвонила з Тернополя, сказала, що на нас наступають, почалася війна. Я прибігаю до хати, а він вже спакований, рюкзак в нього вже стоїть. Щось там закинув в рюкзак і попрощався зі мною в сінях. Так син пішов на війну", — каже мати бійця.
Жінка зберігає прапор, який син привіз із фронту.
"Прапор Михайло привіз у 2014 році з війни. Прапор був старенький, зім’ятий, видно, що з місць боїв. А я мала новий прапор, мені священник його посвятив, і він переписав зі старого. Той старий прапор син забрав з собою далі на війну, а новий — мені лишився. Я його бережу, як реліквію і передам на зберігання своїм нащадкам, щоб вони знали, яка дорога ціна тому прапорові, нашій свободі, нашій перемозі", — розповіла Вологдимира.
