Подружжя пенсіонерів Бондарчуків з села Іллінка Одеського району створили краєзнавчий музей на заощадження з власної пенсії. 11 років поспіль Віктор з дружиною Тетяною збирають місцеві артефакти та експонати від "чорних" археологів. За сезон музей відвідують близько 6000 туристів. Як в скрутні часи із захоплення зробили сімейну справу – вони розказали кореспондентам Суспільного.
Віктор Бондарчук разом з дружиною Тетяною вже давно збирають предмети історії, місцеві знахідки і проводять екскурсії для туристів. Чоловік каже, все почалося з одеського "Старокінного ринку", на якому торгували в скрутні часи:
"Старокінний ринок годував нашу сім’ю. Ми там продавали різний мотлох. І водночас я вивчав оце все старовинне. Так я вивчав історію. Не по книжках, не в університетах, а все вивчив. Тому кожен ґудзик, кожна прикраса: я знаю, де її, хто і як взяв.
Придбано все, більшість, у "чорних" археологів, які копають незаконно нашу землю. І ці речі, які вони копають і які їм не потрібні, вони приносять в музей і ми тут або купуємо, або випрошуємо, або вимінюємо".
Село Іллінка розташоване за 40 хвилин їзди від Одеси, між Хаджибейським та Куяльницьким лиманами. Віктор Бондарчук розповідає, ці землі й прилеглі території належали польському пану Йозефу Августу Іллінському. Він і привіз у 19 столітті на територію кріпаків, серед яких рідня Бондарчуків:
"У 1809 році польський пан отримав землю на міжлиманні. І в 1910 році тут були організовані дві слободи: Іллінка та Августівка. У 1822 році із Житомирської губернії з села Великий Луг сюди були перевезені 11 сімей кріпаків, які тут заснували ці села".
Чоловік ділиться, попри скрутні часи, створити музей – було заповітною мрією. Допомогли в Усатівській громаді, до якої належить село, а також у місцевій церкві:
"Грошей не було, зарплати не було, пенсія мінімальна, а музей хотів зробити. І у нас тут поряд є храм православний, де несе службу Федько Михаїл Данилович. Він виступив в ролі мецената і допоміг зробити музей. Ми випросили в сільраді ще одне приміщення. Всі робітники сільської ради тут допомагали каміння виносити, різний мотлох. І цей зал ми вже робили з жінкою у двох".
Музей налічує сотні експонатів. Окрім місцевих археологів, колекції музею поповнюють самі односельці.
"У музеї є римські динарії. Є скіфи, сармати. Є речі з курганів, які розпахали. Є зброя ще тих часів. Хрестики — срібляні, позолочені, мідні. Прикраси жіночі. Є карти. Карта Шуберта є. І хлопці, які цікавляться історією, вони копають тут, на міжлиманні. З тієї сторони лиману недавно була знайдена прикраса, якій десь 300 років. Багато знайдено на татарських стоянках", — розповідає чоловік.
Віктор Бондарчук зазначив, що в їхньому з дружиною музеї є й багато релігійних експонатів:
"Є розп'яття Ісуса Христа. Люди принесли і сказали, що йому вже 140 років. І як його зробили ми не знаємо, бо дно витоплене. Якби зробили, а потім виплавляли, то спалили б все дерево. Тому ми не знаємо, як його робили".
У музеї також є облаштований куток з патефоном для весільної атрибутики. Віктор Бондарчук каже, що до колекції бракує лише старовинного весільного вінка:
"Це наш патефон, яким ми зустрічаємо всіх гостей. Ми вмикаємо музику. Цей патефон нам люди приносили: один, другий, третій. З трьох патефонів ми зібрали один, який ледь-ледь працює. Ну танцювати можна".
Деякі з експонатів, а саме весільне плаття, власник музею шукав 10 років:
"Я чому шукав це плаття? У нас дуже багато фотографій випроводжання, весілля, які робили після війни. Всі жінки були вдягнуті в такі плаття. Це плаття можна взяти просто в одну руку, бо це шовк. Неочищений, який робили шовкопряди".
У колекції пенсіонерів є й лляне вбрання, якому 130 років. Його привезли з заходу України. Спідницю до сукні чоловік з жінкою зробили власноруч.
Також в музеї є радіостанція "Р-123", яка в 1962 році була встановлена на танках Т-62. На цей момент вона стоїть на російських БТРах, БМП й танках Т-62, Т-70.
"Станція знаходиться у робочому стані. Вона з чотирма налаштованими діапазонами. Можна вмикати її та за налаштуванням діапазонів визначати, куди ми налаштувалися, наприклад. І через шоломофон, через радіозв'язок виходити в ефір. Але оскільки у нас шоломофона немає, ми зробили спеціальну трубку".
До Віктора Бондарчука приїздять не лише з сусідніх сіл та Одеси, а й зі всього світу. Краєзнавець каже: особливо полюбляють це місце цінителі зеленого туризму:
"До війни було 5-6 тисяч людей за літо. Приїжджали з країн Європи, були американці, японці. Було дуже багато людей. Дуже багато шкіл міських приїжджало. Вчителі кажуть, їм не вигідно водити дітей по всьому місту, тягати їх по кожному музею. Тут можна приїхати в один музей і все дізнатися".
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
