Село Новодмитрівка Краснопільської громади розташоване за кілька кілометрів від кордону з РФ. Зараз тут мешкають кілька десятків людей, хліб привозять двічі на тиждень, а з громадських установ залишилася тільки бібліотека. Як живе Новодмитрівка – у матеріалі.
"Ми тут живемо. Кожен день стріляють. Спочатку взагалі тут страшно було. В перший день як почали стріляти відтіля, з усіх сторін. А куди воно летить – хтозна", — розповідає Валентина Вовк. Їй 86 років. Увесь цей час жінка прожила у Новодмитрівці. Пам’ятає, як після звільнення села від німецьких окупантів навпроти її будинку встановили пам’ятник воїнам, загиблим у Другій світовій війні:
"Строїлася дивізія: Омськ, Томськ, Новосибірськ, з отих країв, приїжджав командир. Раніше ж школярі були слідопити, писали листи – і родичі сюди приїжджали отих людей, які там написані".
Укриття в колишній школі та бібліотека — єдиний громадський заклад
Поруч із подвір'ям Валентини Григорівни — будівля колишньої школи, яка пережила Другу світову війну. Вона закрилася понад 10 років тому, всередині безлад, але стіни товсті. Донька Валентини Григорівни Людмила говорить, що у підвалі, де колись була шкільна їдальня, і ховалися селяни на початку вже повномасштабного вторгнення: "Оце така стіна глуха, ні вікон немає, нічого. Оце там ми постояли один день, зранку 24 лютого і більше ми сюди не ходили".
Потім ховалися і у себе в підвалі, і в лісництві, а тепер вже не ховаються, каже пані Людмила. Село не обстрілюють, а ось звуки вибухів чують постійно, адже Росія – за 5 кілометрів.
"Кожного дня у напрузі живемо: коли почнеться обстріл. Переживаємо, куди прилетить. Прилетить чи не прилетить", — додає Людмила Віляєва, мешканка Новодмитрівки.
Місцева бібліотекарка Валентина Пащенко каже, вже навчилися орієнтуватися, де саме вибухи: "Як тільки почалося оце все, ми, звичайно, всі на вулицю вибігали і довго ще потім обговорювали, все слухали: де, що. Зараз вже менше такого, вийдемо, послухаємо, де, і йдемо кожен по своїм справам".
У жінки головна справа – підтримувати роботу бібліотеки, єдиного у селі громадського закладу. До вторгнення у 2022-му тут отримували понад десяток періодичних видань. Цьогоріч — два. Книжковий фонд оновлюють.
"Відвідувачі є, але зараз мало відвідують, тому що така обстановка. Я, буває таке, що і сама віднесу книги. Або передаю книги", — розповідає бібліотекарка Валентина Пащенко.
Валентина Григорівна ходить до бібліотеки сама. Розповідає, що там читає газети попередніх років випуску: "Читаю ще 18 року. Там всякі такі розповіді". Додає, що за півтора року звикли жити в умовах небезпеки.
Медицина, хліб і гуманітарна допомога — з колишнього райцентру
"Єдине що в нас медицина слаба дуже. Вона (лікарка - ред.) в Краснопіллі живе, люди поболіли, вона стала їхати мопедом – а її обстріляли. Вона сказала: в мене троє дітей дома, я боюсь. Гуманітарку нам як дали – а нас п'ять душ: троє дітей і ми з дочкою, — чоловіка немає в домі, ледь додому переносили, чесне слово. Борошно, рис і всяких круп. Дякую. І консерву, і згущенку, і олію", — говорить Валентина Вовк.
Гуманітарною допомогою у Новодмитрівці займається Ольга Хільгора. Розповідає, що магазину у селі давно немає, хліб краснопільський підприємець продовжує возити, навіть в перші дні вторгнення перебоїв не було. А за іншими продуктами треба їхати у Краснопілля: "Мало хто може виїхати до району. Зараз ходить соціальна маршрутка, їздять одні й ті ж люди, це чоловік 10-12, всі остальні вже дуже старі, вони не можуть просто поїхати. Отримували від гуманітарного штабу Краснопільської громади. А ще із церкви, "семидесятники" привозили. Так що "гуманітарки" дуже було багато. Видавали кожен місяць, можна сказати. Всім. У нас 66 осіб всього в селі проживає. Через те, що людей мало, ми давали на кожного. Коли привозили вони своїм транспортом, коли я їздила забирала туди".
Хтось приходить по допомогу сам, а декому доводиться відвозити, каже пані Ольга, адже основний вік місцевого населення – від 70 років. Наймолодшому мешканцю Новодмитрівки – 14. Молодь навчається онлайн.
Вероніка Віляєва – студентка Сумського педуніверситету. Дівчині інколи доводиться пропускати онлайн-заняття через відсутність світла. Вільний час Вероніка проводить з подружкою. "На рибалку ходимо часто. Зараз ми можемо ходити купатися з нею, а так дома", — каже дівчина.
Місце, де закінчується асфальтована дорога
У Новодмитрівці – понад 10 ставків, навкруги – ліси, повні грибів, ягід та різноманітних птахів, розповідає представник Краснопільської селищної ради Василь Лавріненко.
Називає Новодмитрівку одним з наймальовничіших місць України, чудовим місцем для відпочинку, з давньою історією.
"Ми знаходимося на території Новодмитрівського лісництва, а територія лісництва відносилася раніше до господарської частини Ряснянського монастиря. Його в радянські часи знищили просто, спалили", — говорить Василь Лавріненко. Зазначає, понад місяць село було в оточенні: "В село не заходили. Вони заходили через 4 напрямки: Грабовський напрямок, Покровський, Тур’янський і Славгородський. Село було в оточенні. Доїхати було складно".
Новодмитрівка недалеко від Краснопілля, але тут закінчується асфальтована дорога. Зараз по цій єдиній трасі автобус їздить раз на тиждень.
"Працює соціальний автобус, який організували Краснопільська селищна рада і громадська організація "Проліска". Завдяки їм сполучення відбувається", — додає заступник Краснопільського селищного голови.
За його словами, у 70-ті роки, коли у Новодмитрівці працювали колгосп, ферми, була тракторна бригада, тут мешкали до 1000 людей: "Усі померли старі, молодь вся виїхала. Оце в нас троє діток та там є ще трошки діток – і все. А то отакі, 86 год, осталися".
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
