Голод в Україні 1921-1923 років: хроніка

Голод в Україні 1921-1923 років: хроніка

Голод в Україні 1921-1923 років: хроніка

29 липня 1921 року в Україні почався голод. Це була, так би мовити, жахлива “репетиція” Голодомору 1933 року. Катастрофічна посуха 1921-1923 років була ускладнена господарською руїною повоєнного села та репресивною, антилюдяною політикою тодішніх очільників Кремля, що прагнули придушити опір з боку селян. Ми розповідаємо про перебіг трагічних подій того часу, що призвели до колосальної кількості загиблих від голодної смерті українців (точна цифра досі невідома, голодували мільйони людей).

Читайте також: "Головні події першої половини 2020 року: хроніка"

12 квітня 1919 року — Початок “продрозверстки”

Раднарком УСРР видав наказ “Про розверстку надлишків врожаю 1918 і попередніх років”. Якщо зрозумілішими словами, під цим розуміється абсолютно насильницьке вилучення зерна та іншої сільськогосподарської продукції, яка начебто вироблялась українцями понад споживчої норми. Звісно, що “норма” встановлювалась Раднаркомом та фактично “продрозверстка” була оголошенням продовольчої диктатури більшовиків. Спочатку забирали хліб і зерно, а потім — картоплю, м’ясо та інші сільськогосподарські продукти й усі види сировини тваринного походження.

Друга половина 1920 року — Збільшення розмірів хлібозаготівлі

У районах, де селяни чинили озброєний опір, використовувалися червоноармійські частини. Тому через воєнні події на території України основний тягар продрозкладки припав на зернові райони Росії. Щойно активні військові дії було припинено, більшовицький уряд постановив вилучити залишки хліба в українському селі.

Березень 1921 року — Оголошення “продтижневика”

Розпочався тиск на селян. Тисячі комуністів і безпартійних робітників об’єднали у спеціальні хлібозаготівельні загони, скеровані на село. Через такі репресивні заходи інтенсивність заготівлі хліба вимушено зросла. Наприклад, у травні 1921-го у Росію вивезли 522 тисячі, а у червні — 728 тисяч пудів зерна. Величезні “норми” встановлювались без будь-якого розрахунку продовольчих запасів України.

18 травня 1921 року — Телеграма Лєніна

Петровський, Фрунзе та Раковський отримали настановчу телеграму від Лєніна, в якій він виголошував, що “врожай на півдні чудовий, тому питання життя і смерті для нас — зібрати з України 200-300 мільйонів пудів”. Ця несумісна з життям планка хлібозаготівель співпала з подальшою посухою.

Літо 1921 року — Початок посухи

Влітку 1921 року радянські республіки вразила велика посу­ха, що своїми розмірами за попередні 100 років поступалася ли­ше лихоліттям 1869, 1885 і 1891 років. Від неї повністю чи частково постраждала половина засівних площ радянських республік, зокрема, в УСРР — степові й частково лівобережні губернії. Під впливом цих факторів врожайність сільськогосподарських культур катастрофічно впала.

29 липня 1921 року — “Офіційний” початок голоду

Попри те, що у південних губерніях України вже лютувала посуха, 29 липня 1921 року політбюро ЦК КП(б)У надіслало до ЦК РКП(б) телефонограму, в якій зобов'язувалося зібрати в УСРР 100 млн пудів продподатку із врожаю 1921 року. Вивезення хліба до Росії на тлі посухи та неврожаю привело до голоду на півдні України, який значно посилився через відсутність зернових запасів. Незважаючи на це, місцева влада мала, згідно постанови, “докласти надлюдських зусиль для підняття продзаготівлі й виконання нарядів Наркомпроду навіть на шкоду задоволенню місцевих потреб”.

12 серпня 1921 року — Спецпостанова про використання зброї

Рада з праці та оборони випустила спеціальну постанову “про застосування надзвичайних заходів при вилученні продпродатку”. Там прямим текстом йшлося про те, що у села та “волості”, які чинили опір наркомпродівцям (збирачам врожаю і продуктів), дозволяється введення військових частин. Ці військові частини мали право “вживати найрішучіших заходів примусового характеру”, тобто використовувати зброю, щоб змусити селян виконувати волю влади. Крім них також існували продовольчі дружини — воєнізовані формування, що використовувались для таких самих цілей, а також для залякування селян.

Жовтень 1921 року — Перші смерті

Зафіксовані перші випадки смерті від голоду. Буквально за кілька місяців у грудні 1921 року вже вирував розпал тяжкого голодування, що супроводжувався десятками тисяч смертних випадків.

Грудень 1921 року — VI Республіканська партконференція

Переламний момент, коли замовчування реальної ситуації та бездіяльність з боку влади були неможливими. Тоді, на партзборах, думку багатьох делегатів насмілився озвучити Микола Скрипник, що зауважив: "Хіба було не очевидно, що Україна іде до голоду?" Це був свого роду "бунт на колінах" (поставити щось у докір офіційній владі), але після цієї конференції риторика комуністів змінилась. Однак замість того, щоб визнати факт голоду в результаті власних дій, вони почали говорити про “злочинну недбалість”. Жахливий голод в Україні перестав бути таємницею. Християну Раковському, представнику компартії України, було дозволено (!) звернутись по міжнародну допомогу.

14 січня 1922 року — Визнання голоду

Український Раднарком прийняв давно очікувану постанову про визнання голодуючими деяких неврожайних губерній УСРР.

16 січня 1922 року — Зняття інформаційної блокади

Політбюро ЦК КП(б)У зняло блокаду з інформації про голод в Україні. Так, до цього інформація була заблокована, бо збір врожаю в голодуючій місцевості, звісно, вважався “аморальним”. Усім газетам до цього моменту було заборонено висвітлювати реальну ситуацію в південних губерніях. Тема голоду порушувалась лише в контексті українського внеску в подолання поволзького голоду. Існував тільки “заклик до боротьби з голодом в Росії”, а в Україні була “боротьба з неврожаєм”.

Травень 1922 року — Масштаби голоду

Станом на 1 травня 1922-го у п’яти українських губерніях від голоду потерпало близько 4 мільйонів осіб, або 35% населення цього регіону. У своїй телеграмі в лютому 1922 року представник гуманітарної організації Фрітьйофа Нансена Відкун Квислінг, очевидець того голоду, засвідчив, що в Україні близько 7 мільйонів людей “вмирають з голоду в найстрашнішому сенсі цих слів”. Близько 40% становили діти. Однак державну допомогу отримувало не більше 7,5% голодуючих. Водночас у РСФРР частка голодуючих, які харчувались у пунктах громадського харчування, сягала 80%.

Березень 1922 — червень 1923 року — Закордонна допомога

У серпні 1922-го, коли закордонні організації почали працювати в повну силу, вони годували 1,8 млн жителів неврожайних губерній проти 400 тис., забезпечуваних “комітетом допомоги голодуючим” від офіційної влади, яка все ж таки визнала факт голоду. Отже, роль закордонних організацій у рятуванні людей була вирішальною. Вони надавали десятки мільйонів пайків проти десятків тисяч пайків від “офіційників”. Тільки із закордонною допомогою вдалося подолати страшне масове голодування.

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди