Надія Мехед знає, що син загинув, але відмовляється в це вірити. Вона — мати 14-річного Валентина Мехеда, який загинув першого травня під час російського авіаудару по Лизунівці на Новгород-Сіверщині.
"Не доїхав метрів п’ять"
Одна бомба поцілила в місцеву школу, яка через дорогу від будинку Мехедів. Інша – впала на город сусідів.
"Я на порозі сиділа. З чоловіковою сестрою я була. І діти сестри бігали. Ми побачили, що летить. Вона вибігла крикнула, підбігли до ґанку – і нас хвилею всіх отуди, у веранду", – розповіла мати Надія Мехед.
В цей час Валентин повертався додому на велосипеді. Не доїхав метрів п’ять. Зупинився поговорити з сусідкою.
"Його підняли, а він кров’ю стікав", – розповіла сусідка Анастасія Щербакова.
Велосипед, на якому їхав Валентин, у вм’ятинах від уламків. Зараз їхній будинок частково без вікон. Всередині місцями попадала стеля і потріскались стіни.
Такий вигляд має колишня Валентинова кімната.
"То нехай би воно все потріскалось, якби син живий був. От як його можна дивитись. Я не знаю. Непосидючий він. То полетить щавлю набере, зараз ягоди пішли – то зараз би в ягодах був, у грибах – усюди. Я просто не знаю, як без нього жити", – згадує мати Надія.
Двоє її старших синів нині служать в Силах оборони України.
"Коли дивлюсь сиджу на них, переживаю. Він прийде: «Мамо, не плач». Він не любив, щоб я плакала. На всіх фото він завжди з усмішкою".
"У дворі все нагадує про сина"
"Я розумію, що він загинув, але я не вірю. Я на нього чекаю щодня. Щодня чекаю", – каже мати.
У дворі все досі нагадує про сина: повний двір живності, вся малеча, що тут бігає і пищить – Валентинове господарство. Надія розповіла, її син знав навіть колір пташок, які виведуться з відібраних ним яєць.
Синових кролів доглядає тепер батько. Клумба під будинком – теж Валентинова.
Хотів стати професійним футболістом
Найбільше Валентин захоплювався футболом. Хотів стати професійним футболістом. Організовував змагання в селі. Футбольне поле через дорогу – навпроти, якраз біля зруйнованої бомбою школою.
Зараз там уламки від снарядів, розповів двоюрідний брат Валентина Сашко. Та й грати ніхто не хоче. Хлопець не знімає кашкета подарованого колись братом.
"У нього також був такий. Він лежить з ним тепер. Це він мені такий подарував. Казав, на пам’ять буде. Оце на пам’ять", – сказав двоюрідний брат Олександр Бондаренко.
Сусідка та однокласниця Валентина Настя розповіла, що саме на цьому дитячому майданчику завжди було багато дітей і молоді.
За випадковим збігом обставин перед самим вибухом всіх дітей з майданчика забрали.
"Наче відчував, що його не стане"
Настя допомагала Валентинові з уроками, а напередодні вибуху не встигла. Вона пригадує останню розмову з Валентином.
""Мені ці уроки вже не треба". Наче відчував, що його не стане".
І мати зараз згадує, наче передчуття у сина було. Коли саджали картоплю навесні, сказав:
""Мамо, мені більше взагалі не треба картопля". Чи він відчував… А я йому кажу: «Ну що ти таке говориш?». А він: «Ладно, це я так»".
"За що дітей вбивають? За що? Я одне скажу: щоб матері російські відчули такий біль, як ми, українці, як ми хоронимо своїх дітей".
Детальніше — у сюжеті:
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
