Після того, як обстріли прикордонних сіл Семенівської громади почастішали (29 квітня під час обстрілів у Тимоновичах загинув цивільний, 20 квітня загинула 25-річна дівчина під час обстрілів Галаганівки, зруйновані будинки, пошкоджені сільгосппідприємства — ред.), більше людей стали готуватися до переїзду та реагувати на сигнали повітряної тривоги. Чого найбільше бояться жителі Семенівщини, хто і як розглядає варіанти жити у більш безпечному місці, на які найближчі перспективи розраховують у Семенівській громаді? Про це говорили в ефірі Українського радіо "Чернігівська хвиля" у передачі "Праймвечір. Акценти" з головою Семенівської громади Сергієм Деденком.
Далі – з його слів.
Найбільше, що нас турбує сьогодні – це безпека людей, особливо в населених пунктах, які розташовані безпосередньо на кордоні з ворогом. А таких населених пунктів у нас багато. Вони, можливо, по населенню не такі великі, але їх близько десяти. Іноді ці обстріли досягають й міста Семенівка. Ворог розширив "асортимент" зброї, яку використовує. Останні бомби, наприклад, принесли багато пошкоджень нерухомості. І це проблема. Тому що у нас у громаді був матеріальний резерв цивільного захисту, місцевий. Але, враховуючи останній десь місяць, ми його майже ввесь роздали. По деяким позиціям, наприклад, по шиферу, все було видано людям для відновлення дахів будинків.
Як живуть люди в селах, які найбільше обстрілюють росіяни
Леонівка, Грем’ячка, Галаганівка – це населенні пункти, які розташовані відносно поряд, це дуже близько до кордону, в деяких місцях – 100-200 метрів і вже Росія. Дорога там не зовсім безпечна, але люди там живуть, продукти туди завозяться. І ми їздимо до тих сіл, і звідти їздять. Зараз, коли почастішали обстріли, і після останнього випадку, коли загинула дівчина в Галаганівці, ми побачили, що люди все-таки почали задумуватись над виїздом із цих населених пунктів.
Ми допомагаємо з переїздом, то зараз збільшилась кількість заявок на вивезення людей з цих територій. Люди виїздять, наприклад, і в Семенівку, і просять в нас допомоги виїзду в інші громади на території області. Не зможемо, скажімо, довезти до Полтави, але, наприклад, там десь до Чернігова – ми це питання намагаємось вирішувати, або у Менську громаду, чи Куликівську, чи Березнянську. Люди шукають, де живуть їх родичі, і якимось чином намагаються виїздити. Це дуже важко, тому що люди все життя прожили у цих селах і не хочуть покидати їх. Але, коли вже такі речі відбуваються, що прямі попадання з мінометів в будинки, то люди роблять висновки, звісно, і намагаються вирішувати: шукати якісь варіанти, щоб виїхати.
Виїждають люди більш молодого віку.
Як правило, в селах виїздять люди більш молодого віку, відносно молодого віку. Я скільки спілкуюсь з людьми, то комусь жалко хату чи город, чи в нього там кури або качки – багато причин. А хтось не хоче до своїх дітей переїжджати, щоб не створювати їм якихось проблем. Хоча діти хочуть їх забрати. От я спілкувався з дочкою: вона хоче своїх батьків перевезти. Вона в Києві живе і є місце, куди забрати, а вони навідріз відмовляються.
Про проблеми з електрикою
Під час обстрілів часто зникає електроенергія, але працівники Обленерго оперативно реагують. Як тільки нормалізується ситуація з безпекою, вони виїжджають і відновлюють оці всі лінії. Карповичі – це село на кордоні, воно системно потерпає від обстрілів. Останній раз – це було сільгосппідприємство, яке серйозно постраждало. Тобто вони б’ють по бізнесу по нашому, обстрілюють ці прикордонні селі, і вони знають, де розташовані склади, техніка, ще якісь приміщення сільськогосподарські, і туди луплять.
Керованих авіабомб у нас ніколи не було, а останнім часом – це для нас важлива небезпечна річ. Тепер, коли ми чуємо, що злетіли десь літаки і оголосили тривогу, то люди вже реагують більш відповідально на ці речі і сидять у підвалах, у селах – ховаються у погрібах. Тому що може прилетіти будь-куди. І бомби вони не такі точні, можливо, як ракети, але дуже потужні і велике горе можуть принести. У селах немає систем оповіщення, а у Семенівці є система з блоками дистанційного керування. Якщо раніше ми включали вручну ці сирени, то зараз система налаштована на загальнодержавну програму: як тільки звучить тривога у застосунках у смартфонах, то система включається автоматично.
По факту вони стріляють або у промислове підприємство на території громади, або в жилі хати, або просто іноді хтозна куди.
Про нерухомість
Те, що ми бачимо по ринку нерухомості, можливо, він десь там трохи ожив. Люди із сільських населених пунктів купують житло у Семенівці. Але, якщо це десь у селі купити, то часто стикаються з проблемою, що або документів може не бути (юридично не оформлені ці будинки, тобто їх не можна купити офіційно), або потребують ремонту, а в наш час – це дуже дорого. Наприклад, лист шиферу коштує 500 грн. До нас теж часто люди звертаються, щоб ми допомогли з ремонтом. У нас є програма, за допомогою якої ми можемо видати якусь матеріальну допомогу, але невелику. І чи можна на 5-6, або навіть хай 10 тисяч гривень зробити якийсь ремонт – це велике питання. Тому що, щоб підключити газ – це коштує десь 40 тисяч гривень.. Це величезні суми.
У нас є програма, за якою ми купуємо житло соціальне. І в цьому році ми плануємо придбати, можливо, три будинки чи квартири – на скільки вистачить цих коштів. У нас вже є певний досвід: ми у минулих роках працювали над придбанням житла для ВПО. Але це не вирішує проблему. Бо нехай ми там купимо п'ять хат чи 10, але якщо в одному селі проживає 300 людей, звісно – це проблема. А таких сіл немало.
У громаді, можливо, взагалі очікується зміна структури населення сільської місцевості.
Враховуючи специфіку сьогоднішню, багато сільгосппідприємств, можливо, припинять своє існування в тому чи іншому форматі. В нас там багато ферм розташовано і власники підприємств, які давали роботу в цих селах, можливо, згорнуть свою діяльність. Тому що немає вільних безпечних земель, де можна випасати худобу або вирощувати корм для скота. І, звісно, якщо фермер здасть це стадо або виріже, то люди втратять роботу. Бо, наприклад, молочна ферма давала 40 робочих місць. А це, як правило, люди працездатного віку, в тому числі, які мали кваліфікацію, інженери, зоотехніки. Тобто, коли у людей не буде роботи, вони будуть змушені виїхати не лише у зв’язку з обстрілами, а ще й тому, що втратять джерело для існування. І це велика проблема. Тому що зараз по оперативним підрахункам ми втратимо територію громади, можливо, 5 тисяч гектар земель сільгосппризначення, які раніше оброблялись.
Про дітей
У прикордонних селах, що обстрілюються, різне населення. Наприклад, в Грем’ячці, можливо, взагалі немає дітей, наскільки я знаю. А в Тимоновичах навіть школа є. В Орликівці дітей мало. В різних селах - по-різному. Примусової евакуації дітей немає. У напрямку вивозу дітей тимчасово – ми працюємо. Цим займається наш відділ освіти. Працюємо з різними організаціями, які допомагають нам, і вже декілька груп дітей виїхало на відпочинок, вивозимо в Карпати.
Про психічне здоров’я
Люди по-різному відволікаються від війни і проблем. У нас є громадська організація – молоді активні семенівці, вони організовують зокрема психологічні тренінги для жителів громади. А от в селах – люди масово займаються городами, саджають картоплю, ще щось – життя все ж таки продовжується, не зважаючи на війну. І, можливо, десь уже трохи і звикли до цього, хоча чи можна звикнути до людських смертей.
Про бізнес
Якщо в області працюють програми, які підтримують розвиток бізнесу або власної справи, то такі програми не працюють у громадах, що обстрілюються, тобто для Семенівщини – не актуальні.
Також, якщо говорити про сільськогосподарський бізнес, то в минулому році підприємці в цій галузі не отримали відповідних компенсацій від держави, які були передбачені відповідними державними програмами. Про цю проблему знають і на рівні області, і на рівні держави. Розглядається питання, що в цьому році ця компенсація буде, і можливо, частину коштів компенсують і за минулий рік. Сказати, що бізнес взагалі виїжджає – так не можна. Просто змінюється, можливо. Наприклад, починає розвиватися громадське харчування активно або оренда житла.
Раніше житло у нас коштувало дуже дешево і зараз, враховуючи попит, можливо, можна на цьому заробити. Щось втрачаємо, щось здобуваємо нове.
У Семенівці банкомати працюють. Минулоріч закрилось відділення Приватбанку, хоча ми намагалися його зберегти, але не вдалося. Залишилось єдине відділення Ощадбанку. Працюють чотири аптеки. Зняти готівку можна, купити ліки, продукти і не тільки токож не проблема. Щодо прикордонних сіл – у деяких є місцеві магазини, у деяких – виїздна торгівля.
У нас зараз діє гуманітарна акція від одного з Чернігівських хлібозаводів. Вони другий тиждень завозять в села безкоштовний хліб. Тобто прикордонні села не відрізані від життя і не можна казати, що там так страшно, що ніхто туди не доїздить, і люди там взагалі кинути напризволяще. Такого немає.
Про інформаційний простір
У Семенівці є один радіоканал (Українське радіо «Чернігівська хвиля» - 99,5 FM, — ред.), іноді ми його слухаємо, особливо, коли в машині, бо більше нічого слухати. Щодо телебачення – ситуація не дуже гарна. Особливо села, що вздовж кордону, там і цифрові приставки, і супутникові антени ловлять росію. І те, що нам розказують старости, або люди, з якими ми спілкуємось – переважно населення дивиться те, що показує у хорошій якості, а це російські канали. Там є все – і пропагандистське, і розважальне – що вони там конкретно клацають, я вже того не знаю. Те, що приймаються такі канали у гарній якості – це так. Це проблема останніх 10 років щонайменше. І зараз держава зайнялась: приїжджали до нас відповідні спеціалісти і планують у Семенівці поставити телевишку, бо в нас ніколи її не було, для того, щоб наш сигнал був повноцінним, потужним і щоб повністю нашу територію покрити українськими каналами. Ми на сесії дали дозвіл на розробку документації на землю. Сподіваємось, що все це буде оперативно, можливо, навіть у цьому році. Ми так хочемо, щоб це було цьогоріч. Ми зробили оперативно свій шматок роботи, а далі – працюють інші люди.
Семенівщина – жила, живе і жити буде. Ми оптимісти. У нас є багато планів, в тому числі і в плані розвитку громади післявоєнного. Ми намагаємось знайти себе у цих нелегких умовах. Тому що жити на прикордонні – це і так було не легко, а зараз іще буде важче. Але ми не втрачаємо оптимізму, сподіваємось не перемогу і що все у нас буде добре: у нашій країні, на Чернігівщині і у нашій громаді в тому числі.
Читайте також
Росіяни скинули керовану авіабомбу на територію лісового господарства на Новгород-Сіверщині: які наслідки
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
