Долинянка Ірина Парипа створює авторські писанки, а також традиційні бойківські. Ще змалку Ірина захопилася писанкарством й вже багато років не випускає з рук писачок. Наразі майстриня мешкає в Італії, у маленькому селі в провінції Бергамо, та продовжує там свою справу. Історію писанкарки розповіли на сайті "Івано-Франківщина туристична".
Тамтешня природа, тиша й атмосфера, каже мисткиня, дозволяють зануритися в медитацію писанкарства. Ірина Парипа може працювати багато годин поспіль з перервою лише на їжу та сон. Щоправда, з початку повномасштабної війни жінка більше часу приділяла допомозі українцям, які втікали в Італію із зони бойових дій. Тепер поступово повертається до творчості, але воєнної тематики у її писанках немає: "Не можу на писанці написати війну. Бо це так, наче підсилювати ту енергію. Я пишу на писанці все протилежне, що може стосуватися цієї теми".
"Писанкарства мене навчила мама"
Писанкарством майстриня зацікавилася ще у дитинстві, коли у Брошневі, у старій бабусиній хаті, знайшла бойківські писанки. Її, каже, вразили філігранні лінії та орнамент.
"Милуючись ними, завжди мріяла, що й собі таке колись спробую, — пригадує Ірина Парипа. — Бабуся на той час вже була покійною, тож писанкарства мене навчила мама. Вона родом — зі сходу України, тож спочатку сама опановувала традиції писанкарства. Розписували ми їх тоді за допомогою металевого пера, насадженого на дерев’яну ручку — вмочували його у розтоплений віск і виводили лінію. У мене з-поміж інших дітей у родині ця лінія виходила найкраще".
Спочатку був... писачок
За писанкарство Ірина взялася вже у дорослому віці. Пригадує, як влітку, гуляючи Івано-Франківськом, зайшла у сувенірну крамничку і побачила писачок, адже раніше щороку використовувала перо.
"До того я чула про ті славнозвісні писачки, як про якусь легенду. Для мене це було щось таке недосяжне. Але тоді побачила їх у великому горнятку і зрозуміла — це вони! Це був, як скарб у моєму житті. Одразу купила декілька штук, побігла по віск, принесла додому, сіла пробувати й вже більше не зупинялася. "Захворіла", якщо так можна сказати, на писанкарство назавжди", — розповідає майстриня.
Пише писанки-травленки без фарби та з оцтом
Найбільше Ірина любить створювати писанки-травленки — їх пишуть на коричневих яйцях. Замість барвника їх занурюють у кислоту — шкаралупа біліє, а під лінією воску залишається природний колір. Про цю техніку майстриня дізналася з книжок Тараса Городецького. Його називає своїм натхненником і вчителем.
"Коли побачила цю техніку — закохалася в неї. Захотіла поширювати її, бо було відчуття: якщо я це не зроблю, мало хто зробить, – пригадує Ірина. – Яйце ми розписуємо традиційно воском, а відтак кладемо в оцет. Там, де немає візерунка, відбувається ерозія шкаралупки, що глибше, то вона світліша, аж до білого. Під воском залишається коричнева лінія, а там, де воску не було, витравлюється до бежевого або білого, залежно від часу витравлювання. Тобто можна робити проміжні відтінки – домальовувати, знову класти в оцет, і так декілька разів".
З її слів, ця техніка вважається давньою, але є маловідомою. Такий спосіб писанкарства забирає більше часу, ніж під час створення кольорової писанки. У фарбі яйце може побути 5-10 хвилин, а в оцті – до години. Раніше люди також витравлювали яйця у капустяному розсолі або в іншій кислоті, яку знаходили.
Травленки Ірина створює навіть на страусових яйцях. На них можна зобразити цікавий дизайн та виписати багато деталей, пояснює майстриня.
Писанкарство і психологія
Ірина за освітою – біологиня та психологиня. Працює психотерапевткою, консультує онлайн, а також проводить групові медитації. Про писанкарство також розмірковує з професійної точки зору. Каже: відшукала у цій справі глибокий філософський зміст.
"Те, як ти пишеш писанку, – це про твоє життя: як ти ставишся до помилки, яку зробив, що відчуваєш при цьому і в які стани це тебе приводить. Як вирішуєш потім цю проблему. Чи тобі хочеться викинути писанку геть, якщо ти щось зіпсував, а чи будеш до останнього зішкрібати, підчищати й робити все для того, щоб врятувати її. За роботою я дуже багато роздумувала про життя, це було наче самопізнання. Така своєрідна психотерапія", — зізнається Ірина.
"Писанки — це певним чином молитва"
З її слів, за написанням писанок можна медитувати, під час роботи "в голові затихає увесь ментальний шум".
Мисткиня інтерпретує традиційні візерунки та створює авторські писанки. Може за ніч обдумати образи, а вранці занотовує свої ідеї у блокноті. Та попри новаторство в основі кожної писанки залишаються незмінними традиційні, давні символи.
"Я десь щось могла поєднувати з іншими деталями в якийсь дуже оригінальний спосіб, але завжди була традиційна ружа, берегиня та інші елементи. Взагалі написання писанки — це певним чином молитва. У писанковому мистецтві є багато солярних знаків, які символізують енергію, силу життя, ріст. Є символи, що означають нескінченність, розвиток. Недарма писанку називають оберегом, адже ви вкладаєте в неї своє бажання, намір", — пояснює писанкарка.
Важливо знайти своїх
Однакових писанок Ірина практично не створює. За писанками до майстрині звертаються поціновувачі з різних країн Європи. А ще жінка є учасницею та фіналісткою декількох конкурсів і виставок, серед яких — щорічна мистецька премія "Malamegi Lab" (Мілан 2022), Colorium 2023, Solo's 2023 — 9th International Exhibitions.
"Це був такий етап приємного здивування, коли я почала поширювати інформацію про писанки, показувати назагал свої вироби, й знайшлися люди, які розуміють, наскільки це складно зробити, які цінують мистецтво, зроблене своїми руками, – розповідає Ірина. – Буває часто, що люди, які тебе оточують, не дають оцього відчуття цінності твоєї роботи. Потрібно просто знайти свою аудиторію. І коли ти її знаходиш, це перевертає світ".
"Без Бойківщини не була б собою"
Зараз Ірина створює переважно авторські писанки, проте охоче береться і за бойківські. Майстриня каже: вони прості, лаконічні, трохи схожі на лемківські, але мають власні особливості.
"Я використовую елементи з бойківських писанок, тому що це — основа, яка надихає, забезпечує змістовну сторону творчості. Якби я не була бойківчанкою, то, напевно, не була б я. Невідомо, чи стала б писанкаркою. Я дуже рада і вдячна, що народилася саме в цьому краї. Надихаюся культурою, народним мистецтвом Прикарпаття, не тільки писанкарством – з інших видів народного мистецтва я також беру своє натхнення", — каже майстриня.
Ірина прагне, щоб якомога більше писанок залишалося в Україні, тому планує дарувати свої авторські твори у фонди музеїв Прикарпаття. Для всіх охочих підтримати таку ініціативу створила окремий розділ на сайті. А ще жінка проводить майстеркласи з писанкарства, навчає дітей і дорослих та охоче відгукується, якщо хтось прагне опанувати це мистецтво.
Читайте також
- 30 років створює писанки. Прикарпатець Олег Кіращук
- "Не лише передавання традиції, а й спілкування між поколіннями": народний майстер про писанкарство
- Яскраві й плетені. Жителька Кіровоградщини гачком плете писанки й великодніх курчат
Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, Instagram та YouTube
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини й ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!
