Більше сотні наволочок, штанів, шортів та кофт для поранених військових і цивільних зшила харків’янка Ольга Липак. Хобі допомагає впоратися з втратою чоловіка: він був добровольцем і загинув під Бахмутом.
Історія волонтерки, яка доєдналася до всеукраїнського проєкту "Швейна рота" — в матеріалі Суспільне Харків.
Адаптивний одяг
Харків’янка Ольга Липак показує одяг, який шиє для поранених військових і цивільних: шорти, штани, кофти. Робоче місце облаштувала в одній з кімнат своєї квартири.
"По-перше, ми шиємо яскраві речі, бо на мою думку, їм камуфляжу вистачило на війні. По-друге, вони необхідні, якщо неможливо одягти звичайні речі. В основному, це поранені, у яких стоять апарати металеві на ногах, на руках. І вони не можуть одягнути звичайну кофту, светр, штани звичайні. Тому це зовсім не військовий одяг. Це одяг для поранених. І у звичайному житті його ніхто носити не буде", — пояснює волонтерка.
Пішов добровольцем
Шиття відволікає від втрати чоловіка Ігоря, говорить Ольга. На робочому столі стоїть його портрет. На фронт пішов добровольцем у перший день повномасштабного вторгнення. Раніше займався закупкою продуктів у ресторан.
"Цивільна людина. Навіть не служив у армії. За станом здоров’я він не служив. Був звичайним солдатом, водієм. Йому з друзями бус купили влітку. Служив у Нацгвардії, спочатку добровольцем, потім зарахували до частини", — розповідає Ольга.
Після 24 лютого Ольга знову побачила коханого через дев'ять місяців.
"Він не сказав, він поставив перед фактом. Зранку, коли ми прокинулись, він мене розбудив, що почалося. І о 6-й ранку сказав: "Я пішов". І після цього я його вперше побачила у листопаді. Він був неподалік, ближче до кордону", — згадує Ольга.
Як згодом Ігор розповів дружині, увесь цей час він перебував на службі у Золочівському районі. Жінка тим часом почала шукати для нього та його побратимів спорядження закордоном: "Я була в стресі, не розуміла, що робити. І спочатку тільки донатила. Сиділа вдома. А потім чоловік попросив шукати спорядження. Я почала шукати — тут нічого не було. І тому у травні я поїхала до Франції. І там почала купляти йому спорядження і відправляти. І постійно поривалася поїхати додому. А він мені казав: "Будь там, бо мені так спокійніше".
"Швейна рота"
У Франції Ольга постійно думала про домівку й одного разу наткнулась на сторінку волонтерської ініціативи "Швейна рота" в Instagram — об'єднання, яке займається пошиттям одягу для військових та поранених.
"Оскільки це було моє хобі, я зрозуміла, що треба повертатися. Десь на початку жовтня побачила, згадала, що у мене є пів рулону постільної тканини. І вже у другій половині жовтня я повернулася у Харків. Списалася з дівчатами зі "Швейної роти". І вже на початку листопада я відправила перше пошите зі своєї тканини: наволочки й труси на липучках", — згадує Ольга.
За власні кошти почала докупати тканину, подруга жінки доєдналася до шиття. У "роті" сказали, що є потреба у наволочках.
"Я купила рулон бязі, і до мене приєдналася моя подруга, коли є в неї час вона приходить, допомагає кроїти. І ми розкроїли з нею приблизно 115 чи 120 наволочок. І в чотири руки пошили їх", — розповідає волонтерка.
В об'єднанні також створюють одяг для військових, Ольга вирішила зосередитись на шитті саме адаптивного.
"У "Швейній роті" дівчата також шиють військовий одяг — бафи, фліски. Я для себе прийняла рішення, що буду шити тільки адаптивний одяг. Бо його купити практично неможливо. Його немає. А той, що є, не відповідає "ціна-якість". А хлопцям постійно потрібно", — говорить Ольга.
Спершу волонтерка робила комплекти для шпиталів, потім почала займатися адресними запитами.
"У нас викрійки на конкретні розміри, а буває або більші треба, або менші під конкретну людину. І тому я почала шити під конкретних людей. І в мене був запит спочатку адресний великого розміру — це військові. А потім у мене був запит, коли обстріляли Запоріжжя, там постраждала дівчинка. І я шила їй шорти та штани у січні", — розповідає волонтерка.
Загибель чоловіка
У грудні чоловікові Ольги, Ігорю, надали шестиденну відпустку додому і повідомили, що після цього їхній підрозділ переводять на Бахмут.
"Звісно, ми переживали. Звісно, ми розуміли, чим це може закінчитися. Тоді я його останній раз бачила. А 11 січня з ним перервався зв’язок і 17 січня зранку мені повідомили, що він загинув. Загинув він 13 січня. Це був, як мені потім розповіли, наш штурм. І вони потрапили під мінометний обстріл", — розповідає Ольга.
Ще місяць після загибелі Ольга писала чоловікові повідомлення у Telegram. У шлюбі вони провели разом 29 років.
"Я йому ще десь з місяць писала. Просто писала. Без відповіді. Я його дуже давно знаю. Ми почали зустрічатися ще зі школи. Все життя. Від шкільної парти й до небес, як я написала. Тому я просто зрозуміла, щоб він мені на це відповів — він би заборонив. Тому я останній раз написала: "Все, я більше писати не буду". Заганяти себе він би не дозволив", — впевнена Ольга.
Швацьку справу на деякий час відклала. Повернулась до неї, коли отримала повторне замовлення від мами пораненої дівчини з Запоріжжя.
"І через цю історію я шию далі, могла б зупинитися. Бо я пошила ці штани, шорти — відправила. Потім я дізналася, що у мене загинув чоловік у Бахмуті. Мені не до цього було. І буквально через кілька днів після похорон мені пише мама цієї дівчинки й просить зшити на розмір більше штани. Я відразу зшила, відправила і для себе сприйняла це як натяк від чоловіка, щоб я продовжувала. Йому це подобалось, що я допомагаю", — говорить Ольга.
29 березня Ігорю мало виповнитися 48 років. За два тижні до його дня народження президент Зеленський підписав Указ про нагородження солдата орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Родина разом виховали 25-річну доньку. У статті для французького журналу вона називає свого тата героєм.
"Донька дуже схожа з ним. Він постійно ходив до спортивної зали. Донька теж ходить постійно. І коли я роздавала речі, кажуть, треба роздати, вона багато футболок залишила собі. А так, я взагалі вважаю, що треба їх роздати", — ділиться намірами Ольга.
Разом з чоловіком під Бахмутом загинули його друзі, частину речей Ольга планує передати іншим військовим: "Підготувала передати хлопцям на війну. Взуття, також я із Франції йому привозила. На весну він беріг. Хлопцям знадобляться. Передам. Також є ковдри, багато чого є передати".
Після перемоги мріє дошити піджак для себе, який мала закінчити торік у лютому.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
