Емілія, Олівія та Меланія 24 лютого 2023 року святкують свій перший день народження. Перша трійня за три роки народилася в Чернігові рік тому — у день повномасштабного вторгнення Росії в Україну. За цей рік дівчата пережили реанімацію, місяць в підвалі під вибухами в оточеному Чернігові, евакуацію в Київ на реанімобілі, життя за кордоном і, зрештою, повернення додому в Чернігів. Про їхнє життя — читайте у матеріалі Ольги Онищенко.
Лікарка акушер-гінеколог Олена Колос пригадує, як рік тому, 24 лютого, троє дівчат народилися.
"Почалася війна і в цей день була призначена операція з приводу трійні, ми і оперували, так воно і було. Підготували жінку і пішли на операцію. Це трійня, таке буває не так часто, ми дуже хвилювалися, але все пройшло вдало".
Дівчата народилися здоровими, але маленькими, тож всі потребували інтенсивного догляду та реанімації.
Кореспонденти Суспільного бачили трійню на п'ятий день вторгнення у бомбосховищі. Тоді їхня мама Анна Березинець повідомила, що дівчата молодці й почали самі дихати.
Зараз дівчата почувають себе добре. Жінка згадує, на той момент про війну не думала, адже чекала зустрічі із дівчатами.
"Ми нормально пішли на операцію, з нормальними думками, не думали ні про війну, ні про що. Хотіла скоріше їх побачити. Я все міряла-мріяла, уявляла.".
Вранці жінці зробили кесарів розтин. Діти народилися з різницею у хвилини.
"Мені розповідають: – «Так, я буду діставати по черзі, ти ж знаєш де хто?» – «Так, звісно знаю. Одна, друга, третя». – «Так, дістаю першу». А вони як котенятка, такі маленькі, мені показують і такі – «Няяв»", – розповідає Анна.
Чоловік Ані був поруч. З 24 лютого і до 20 березня сім’я більше не покидала пологовий. Перший тиждень батьки з трійнею жили у бомбосховищі пологового, потім перемістилися у підвал лікарні.
"Звичайно, ми розуміли, що війна і нам потрібно виїжджати. Але одразу після пологів ми зрозуміли, що нам їхати нікуди, не те, щоби нікуди, а ми не можемо їх забрати. Тому що всі три були в реанімації, потім вже двох віддали, але одна все одно залишалась в реанімації. І ми повинні були бути тут рівно стільки, скільки ми тут і були", – каже тато трійні Андрій Березинець.
В бомбосховищі пологового досі залишається все на своїх місцях. Генеральний директор Чернігівського пологового будинку Василь Гусак пригадує, тут у період активних обстрілів перебувало до 100 людей та новонароджені діти.
Чоловік каже, що у пологовому будинку перебувала ще одна трійня та дві двійні. За місяць пройшло 127 пологів, було 134 дитини. В окремій кімнаті в бомбосховищі лікарі пологового прийняли до 20 пологів.
"Вважайте на адреналіні, не відбулося ні одних кровотеч, ніяких ускладнень, за цей місяць все пройшло ідеально", – каже Гусак.
20 березня, завдяки волонтерам та реанімобілю, сім'ї вдалося евакуюватися з Чернігова до Київського Охматдиту, адже маленька Олівія, досі сама не дихала. Вони їхали "дорогою життя" майже п'ять годин, об'їжджаючи позиції росіян.
"Ми виходимо на вулицю, я перший раз вийшла просто щоби постояти й почути, що там відбувається. А там все свистить над головою, щось бахкає, там дим. І так страшно за дітей. Їхали ми на шаленій швидкості, щоб бігом-бігом. Там все було погодинно, вони там якусь тишу дали і якийсь коридор, щоб проїхати й все, могли бути обстріли", – пригадує Анна.
В травні сім’я виїхала до Словаччини. Жінка каже, що дуже плакала, коли покидала Україну. Та вже у вересні сім'я повернулася додому, у Чернігів.
"Ми, коли покидали домівку, я так плакала. Хотілося, щоб все було добре, і ми приїхали, і так було радісно. Це наша країна, наші люди, наша мова".
До першого дня народження дівчаток Анна чекала на повернення свого батька, який весь цей час захищав країну, спочатку Чернігів, а потім пів року чоловік перебував під Бахмутом. Та 11 січня, під час евакуації побратимів, Анатолій Чирва загинув, так і не зустрівшись зі своїми онуками.
"Він вискочив з машини й побіг в будинок, який горів, щоб витаскувати хлопців. Прилетіло знову в той будинок і його там і вбило. Ми не віримо досі. Вчора було 40 днів, як його немає, а мені наче, ну як це. Я досі не вірю, що його немає".
Свій рік життя з трьома немовлятами батьки називають фільмом, однак додають – любові та щастя відчувають втричі більше.
"Колись, наче в страшному фільмі, а другий раз, так наче якась комедія. Як взагалі це все можливо, що ми це все пережили і якось це все згадуєш, взагалі хотілось, щоб все було по-іншому", – каже мама дівчаток.
Детальніше дивіться у сюжеті:
Читайте також
Грають в ігри, руханки та проводять уроки: що роблять діти в укриттях чернігівських шкіл та садочків
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
