25-річна Павліна Николаєвич з Чернівецької області — керівниця відділення гранатомета на Бахмутському напрямку. Свою військову кар’єру розпочала шість років тому, коли її друзі врятувались з Іловайського котла. Тоді вирішила захищати Україну. За цей час змінила кілька посад — починала з кухарки.
Як командирка, Павліна зосереджується на тому, щоб виводити побратимів з-під обстрілів живими за будь-яку ціну. Влітку вона отримала відзнаку "Хрест за бойові заслуги" за те, що змогла вивести військових з оточення. До року повномасштабного російського вторгнення в Україну Суспільне розповідає історію командирки.
"Хотіла займатися чимось корисним. Коли мені це подобається, я вчусь й роблю. Перед повномасштабним вторгненням мене поставили бойовим піхотинцем та командиром відділення"
На початку повномасштабного вторгнення військова Павліна Николаєвич була в Івано-Франківську. Каже, спочатку її не хотіли брати на бойові завдання через стан здоров’я. Втім, після загибелі друзів, вона зрозуміла, що готова воювати.
Завдання відділення, яким керує Павліна, прикриття позицій. Разом з іншими військовими, вона має перебувати на відстані 1,5 кілометра від противника. Водночас доводиться виконувати різні завдання, зокрема, й піхоти.
"Це війна – сьогодні я можу бути командиром відділення, а завтра — піхотинцем. Тут ніхто не грається. Треба – розвернувся й зробив. Вже була й водієм евакуації, медиком та старшим на позиціях", – каже командирка.
В окопах байдуже, чоловік ти чи жінка
За словами Павліни, на війні немає жіночих чи чоловічих прав та обов’язків, – на позиціях чи в окопах на це не зважають. Водночас розповідає, що через свою статуру важко знайти військову форму. У вільний час вшиває та вкорочує.
Військова каже, що за пів року служби в частині здобула авторитет. У чоловічому колективі почувається комфортно, бо за характером – бойова, й не було задач, які б не виконала.
"Коли хтось каже, що мені треба вдома сидіти, то відповідаю, що може йти сюди й поробити те, що роблю я. Головне, щоб не було паніки, бо на війні це – найстрашніше. В мене було багато ситуацій, коли хлопці зі страху не знали, що робити та в яку сторону бігти. Треба було брати ситуацію у свої руки", – розповідає Павліна.
Військова пригадує знайомство з військовими, які прибули до її відділення. Каже, воно було "веселим", проте після перших бойових завдань вони здружилися.
"Коли ми зустрілися з моїм відділенням, мені також було смішно, бо це такі шпали двометрові й широкі. Коли їм повідомили, що я їхній командир, я кажу: "Боже, це буде щось з чимось". Після першого бойового завдання зрозуміли, хто є хто".
За словами командирки, на війні всі одне з одним щирі. Коли на позицію заходять нові військові, то відразу розповідають про свою родину та як хочуть до них повернутися. Водночас їх потрібно готувати до бою.
"За весь час, що я була на позиції, вражені були і я, і вони, – коли я виходжу в поле й стріляю, а троє не можуть вийти, бо їм страшно. Вони сидять й заряджають мені магазини. Потім ввечері міркую, як маю готувати їх до виходу на бойові позиції, бо кожен повинен відпрацювати", – пригадує Павліна.
За словами військової, іноді доводиться не дослухатися до вказівок командування, а робити, як бачить сама.
"За мого брата мають полягти сотні"
Два місяці тому під Соледаром загинув старший брат Павліни. Він жив за кордоном та мав сім’ю. Військова каже, що просила його сидіти вдома, проте він повернувся в Україну. Спочатку був під Херсоном, а потім два місяці воював на сході.
"Ніколи не думала, що брат піде служити. Він постійно хотів довести мені, що кращий й більше може. Я цього не розумію досі. У нього сім’я й дитина. Це мене ще більше розізлило. За його голову мають полягти сотні", – каже військова.
Після смерті брата Павліна могла покинути службу, але не погодилася це зробити, бо відповідає за людей.
"Не треба пускати ворога до себе. Я приймаю рішення й несу відповідальність за людей, які там, – маю витягнути їх живими за будь-яку ціну".
Що відомо
- Павліна Николаєвич — командирка гранатометного відділення 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України.
- "Хрест бойових заслуг" — відзнака Президента України, що встановлена для відзначення військовослужбовців ЗСУ та інших військових формувань. Нагороджують за видатну особисту хоробрість та відвагу або видатний геройський вчинок під час виконання бойового завдання в умовах небезпеки для життя та безпосереднього зіткнення із супротивником
Читайте також
"Це моє бойове завдання у тилу". Як медик з Буковини лікує українських військових
