Українські захисники ціною власного життя продовжують відстоювати незалежність країни, вибиваючи ворога з окупованих територій. Перед річницею повномасштабного вторгнення Росії в Україну журналісти Суспільне Вінниця поспілкувалися з оборонцями з Вінниччини та підготували серію матеріалів.
Двічі повертався на службу із 2014 року і двічі брав участь в Іграх Нескорених, де став срібним призером. Це про військовослужбовця та інструктора із тактичної медицини Євгена Ісаєва на псевдо "Апостол". Саме він у січні 2021 разом із побратимами встановили прапор України на 25 метровій вежі перед окупованим Луганськом. Своєю історією та думками стосовно війни в Україні оборонець поділився із Суспільним.
У військо Євген пішов ще у 2014 році. У складі 79 окремої десантно-штурмової бригади брав участь у звільненні Слов'янська, Краматорська, Красного Лиману, в обороні населених пунктів Кримське та Трьохізбинка. Улітку 2014 у Зеленопіллі отримав поранення: медикам довелося ампутувати стопу.
"Українці щит – ЗСУ меч"
Перед початком вторгнення Євген звільнився та став цивільною людиною. Але уже в лютому брав участь в обороні Київщини.
"Через єдність українців їм не вдалося взяти столицю. На власні очі бачив, як цивільні стоять і годинами риють окопи. Невеличкий горбочок, а потім хоп і опорний пункт за день, – каже Євген.
Інтенсивність наступу у перші дні була доволі висока, масована. Росіяни за радянськими шаблонами намагалися заходити великими колонами у Київ, Бровари і так далі. Де ці колони нищили наші військові із різних структур.
Не можу досконало розповісти, що саме робив у Києві. Основне – це захист міста та населених пунктів. Ну і знищення ворога та живої сили. Виконували задачу добре. У нас жодних втрат не було, жодних поранених. Наша робота давала змогу адекватно працювати підрозділам, які сидять в окопах".
"Ми воюємо з регулярною армією, з професіоналами"
5 березня Євген допомагав евакуюватися цивільним через зруйнований Ірпінський міст.
"Прибігає мама з дівчинкою, яку беру на руки і починаю бігти, бо російські військові почали підходити все ближче. Просто біжимо, міст уже був зруйнований. Кажу до неї, що все буде добре. Навколо все палає, димить. А вона дитина мала: кричить, плаче. Вчепилася у мене і повторювала, як мантру: "Люблю тебе, український солдате". В такі моменти, навіть якщо немає уже сил, усвідомлюєш, заради чого це робиш", – згадує Євген.
За словами військовослужбовця, війна для нього почалася ще у 2014 році.
"Особисто для мене нічого не змінилося. Лише те, що можна легально нищити "русню". Нам нарешті дали свободу дій. У нас є озброєння від партнерів", – каже оборонець.
Дуже злить, коли різні тік-ток-експерти, політики розповідають про те, що ми воюємо із наркоманами і так далі. Що ж ми тоді за збройні сили, якщо воюємо із таким контингентом, чому ж не можемо тоді виграти? Чому вони знецінюють нашу роль у цій війні? Чому? Ми воюємо з регулярною армією. Звичайно, там є відсоток мобілізованих, наркоманів і так далі. Це є у будь-якій структурі й колективі. Тому що армія – це зріз суспільства: чи то російського, чи то українського. Але ми воюємо з регулярною армією, з професіоналами".
Наразі, за словами військовослужбовця, необхідно поповнювати лави ЗСУ, адже війна може бути затяжною.
"Останнім часом є таке виправдання: я сплачую податки. Я працюю і з цих податків вам виплачують грошове забезпечення. По-перше, військові також сплачують податки. Є люди з інвалідністю, які служать і сплачують їх двічі, бо мають ще й пенсійні виплати. Є бізнесмени, які пішли і сплачують податки. Звісно, мають іти не всі, адже повинен бути тил. Але одна справа, коли працює лікар, який рятує життя. Й інша коли це, до прикладу, охоронець, який не робить нічого корисного для армії. Якщо нікого не буде там, то тобі не буде, де працювати, і тебе можливо також не буде", – каже оборонець.
А ми, ми... Ми закінчуємося. Ми помираємо. 80% тих, хто пішли 24 лютого знову, це ветерани 2014 й 2015 років. І ми вмираємо, отримуємо поранення. Але фронт потрібно тримати. Війна 100% буде затяжною. Ми маємо великий шмат землі, який потрібно відвоювати. А потім, щоб СБУ та інші служби провели стабілізаційні, фільтраційні заходи. Тому так, війна буде затяжною".
"Варто запровадити паспорт "не громадянина"
"В моєму оточенні були друзі з дитинства, які зараз на тому боці зі зброєю в руках. Їх не змінити. Навіть, якщо в їхній в город впаде снаряд, будуть казати, що це від України прилетіло. Таким уже нічого не пояснити. Варто запровадити таку процедуру, як паспорт "не громадянина", або взагалі депортувати з країни. Такі люди свого часу наробили багато помилок. А зараз наше покоління це усе відстоює і розплачуємося".
Після перемоги, Євгеній Ісаєв бачить Україну мілітарною.
"Це найголовніше для мене. Це адекватний закон про зброю для цивільного населення. Тому що навіть Київські часи показали, що цивільне населення стало тим щитом. А вже потім будемо вирішувати питання іншого характеру: відбудови, корупції, прозорості. Необхідно нормально будувати свою країну, пам'ятаючи полеглих хлопців, встановлюючи меморіальні дошки, пам'ятники".