Рівнянин Анатолій Полюхович воював в Афганістані у складі так званого миротворчого контингенту СРСР, на ту війну він потрапив у віці 18 років. Це було його осмислене бажання — усе побачити зсередини. В березні 2022 року у 53-річному віці танкіст став уже на захист України. Пан Анатолій знає, що частина росіян, які у Афганістані стояли із ним пліч-о-пліч, зараз підтримують вторгнення РФ.
15 лютого в Україні відзначають День вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 34-ту річницю виведення радянських військ з Афганістану. Суспільне поспілкувалось з учасником тих подій та попросило провести паралелі між обома конфліктами.
— Як ви потрапили на війну в Афганістані? Скільки вам тоді було років та скільки часу служили? Які завдання виконували?
— Моєї мами рідний брат служив в Афганістані, читав його листи, які він нам надсилав і дуже мене вже це зацікавило. Я був тоді ще молодим, часто чув про якусь ностальгію: “Хто не служив, того дівчата не любитимуть”. Тоді в світі все було про мир, а я хотів побачити, яка вона, війна.
В 1986 я навчався в місті Куп’янськ на механіка. Прийшла повістка і 9 травня я опинився в Туркестанському воєнному окрузі. Шість місяців готувались, я за спеціальністю навідник-оператор середнього танку Т-62. Нас вчили так, що ми вміли все робить: стріляти, їхати, як командир танку можу бути, і як зарядовий. Тато домовився, щоб мене на передок не посилали, але я вирішив, що хочу йти далі. Афганістан - це була якась моя мрія. Було складно, мене не відпускало командування, писав не один рапорт, щоб відправили на службу в Афганістан. Спочатку потрапив в розвідку, але потім, як загинули хлопці з танкового батальйону, потрібні були навідники, тому мене і відізвали. Я спочатку не погоджувався, адже це не моя бригада, але мій командир полку сказав: “Добре, будеш служити в розвідці, але ж на танку”. Кажу: “Я згідний!” і мене відправили на перевал Рабаті-Мірза і там я і служив далі. Ми стояли на перевалі, охороняли колони, які йшли, виїжджали на каравани зі зброєю. Побратимів багато загинуло, адже танки завжди йшли перші.
Читайте також: Виведення військ з Афганістану. Кілька фактів з Рівненщини, про які ви могли не знати
— Чи розуміли ви на той час, які цілі у Союзу, чи говорили вам про це?
— Наше завдання було захищати афганський народ. Ми з ними часто зустрічались, вони приходили до нас й приносили їжу, особливо на свята.Частково населення і в засаді сиділо. Зустрічали і проводжали вони нас добре. Ми їх охороняли, коли вони розповідали, що їм погрожують. В нас була місія, ми її виконували, але, я думаю, що навіть ті, хто стояли над нами, не до кінця розуміли, навіщо була та війна. Пропаганда була така: Америка хоче розмістити там свої ракети, а це близько до нас, отже небезпечно, тому і була боротьба.
— Чи є момент з Афганістану, який запам’ятався вам найбільше?
— Були сутички із місцевими бандами, навіть коли виходили з Афганістану. Я їхав на танку і пам’ятаю, що мав виїхати під гору, але так мені щось відчувалось, що не треба рухатись вперед. Пізніше сапери вже сказали, що якби поїхав далі, то і від танку, і від мене не залишилось нічого. Якось відчувається це все та і взагалі на війні ніколи не можна переставати бути уважним. А коли був перший період виводу військ, зимою, через ожеледицю ми були змушені перетягували 800 машин. Був один танк і спеціальний тягач, отак і працювали. Дві доби ми тоді не спали. Тоді нам і нагороди давали, але так запам’яталось, така думка, що от вже нарешті закінчується війна і наші хлопці більше не будуть гинути тут.
— Як ви адаптувались до мирного життя після повернення?
— Адаптуватись до мирного життя було складно, війна залишає відбиток на все життя: спиться погано, в душі все ніби перевернуто. Допомагають друзі й хороша компанія, але в кожного адаптація проходить по-різному. Ми будемо бачити українців на милицях, або без ніг чи без руки. Важливо, щоб і держава, і ми допомагали їм.
— Однією з причин виводу військ з Афганістану були величезні втрати радянської армії. Але зараз це не змушує Росію відвести війська від України. Як думаєте, вже і людські втрати не є причиною закінчити війну?
— Ніхто не очікував, що Україна, — держава в рази менша за Росію, — буде боротись. Вони ж думали, що ми в хаосі і боїмося їх. Думали, що візьмуть нас за три дні. Ще у 2015 я останній раз говорив з моїм колишнім побратимом, який сам з Ленінграда, питав, як так сталось, що воювали ми разом, а тепер вони пішли на наш Донецьк та Луганськ. Він відповів “Та вони награються і все”. Але тут в нас або воля, або смерть. Росіян гине в рази більше, я думаю, що в них немає просто нашого українського духу, вони не вміють так як ми й наступають, як таргани. Зараз іде сучасна війна, а Росія воює ще за старими підручниками, нехтуючи всіма правилами війни. Та влада все ж не може визнати свою помилку…
— Коли та як ви стали учасником російсько-української війни?
— В березні прийшла повістка і я без роздумів і сумнівів вирішив, що піду на фронт. Україна вирішила захиститися, мої рідні мене зрозуміли, хоч і переймались. В військкоматі все пройшов швидко. І 8 березня, подарувавши дружині квіти, поїхав в центральну Україну, де якраз було бойове злагодження 4 окремої танкової бригади. Туди і потрапив, і як колишній учасник війни в Афганістані став інструктором 2 танкового батальйону. Місяць готувався і був відправлений в Донецьку область. На Пасху мав йти в напрямку Лиману, але прийшов наказ швидко рухатись до Ізюму, то ми своїм ходом туди їхали і за ніч вже були перед містом, де зайняли оборону, щоб не дати Харків в облогу. Там і пішов від нас хороший наступ й дуже допомогла зарубіжна зброя у боях.
— Що допомагає вам зараз на війні справлятись з емоціями та мотивує, заряджає на боротьбу
— Ми боремось за свою країну, своїх батьків та дітей, це не зрівняється ні з чим — ні з війною в Афганістані, ні з будь-якою іншою. Наші хлопці воюють дуже мудро і закордонна техніка теж себе добре зарекомендувала, а коли приїдуть нові танки — перемог буде ще більше. Всі хлопці, що на світлині зі мною — справжні герої. Ми спали в сильний дощ під клейонкою і ніхто навіть слова не сказав, що щось не так, ніхто не жаліється. Наш тризуб “Воля” і ми за неї боремось. Ми на своїй землі. Я часто згадую, як боролись наші козаки, що їх досі поважають в усьому світі. Так і сьогодні Українці показали, що ми за свою землю будемо стояти до останнього, Росію однозначно чекає поразка. Весь світ вже побачив її справжнє обличчя.
— А як відсвяткуєте перемогу?
— Після перемоги хочу зустрітись насамперед з побратимами, бережу подарований червоно-чорний прапор, щоб зробити фото разом. І перемога буде такою, що далі українці тільки працюватимуть і святкуватимуть.
Що відомо
- Через війну в Афганістані у складі радянської армії пройшли понад три тисячі військовослужбовців, призваних з Рівненщини. Радянський Союз втратив у цій війні близько 15 тисяч військовослужбовців. Кожен п'ятий з тих, хто не повернувся, був українцем. До Рівного в цинкових трунах повернулось 15 бійців, в область 104.
Авторка: Іванна Грищенко
Читайте і дивіться Суспільне Рівне на платформах: