В останню путь провели хмельничани 45-річного бійця Віктора Захарченка, який загинув 7 грудня у Донецькій області, захищаючи Україну від російських загарбників. Попрощатися з Віктором прийшли родичі, друзі та знайомі.
В останню путь загиблого військовослужбовця Віктора Захарченка прийшли провести його двоюрідні брати Роман та Володимир Друзь.
Роман пригадує: "Вітя був позитивною людиною, він намагався завжди боротися за справедливість. Допомагав як своїм близьким, так і товаришам по зброї, знайомим, рідним. Ніколи не ховався десь за спинами. Брав участь у миротворчих місіях в Лівані, Іраку, брав участь у Революції Гідності на майдані. А також ходив у море по захисту цивільних суден біля берегів Нігерії".
Володимир Друзь згадує роки дитинства із братом: "З Вітею виросли, як з рідним, тому що ми одного віку, тому спілкування було дуже близьким. По декілька місяців на рік ми проводили разом, бо ми проживали в області, а він у самому Хмельницькому. Але кожні канікули, кожне літо ми проводили разом".
Володимир каже, що Віктор завжди хотів усім допомогти: "Дуже відкрита душею людина, з добрим серцем, навіть не знаю що ще додати, бо це найголовніші риси були в його характері. Він вольова людина, якщо брався за якусь роботу, то повинен був довести її до кінця. Він став захисником, він став героєм для нас всіх. Герої не вмирають, і він залишиться в наших серцях назавжди, в нашій пам’яті таким, яким він був".
Віктор Захарченко мав групу інвалідності, проте добровільно пішов захищати рідну державу, розповідає родичка загиблого Тетяна Сивоконь: "Це людина, яка могла не йти на фронт, який був звільнений. Він мав проблеми зі здоров’ям, але він пішов добровольцем. Коли йому сказали, що ми тебе не візьмемо, він все рівно знайшов як піти: поїхав до Львова, зі Львова служив, отримав контузію. Пройшов реабілітацію і знову повернувся на фронт, і знову добровольцем, але у складі частини "Чорні запорожці" 72 бригади".
За словами родички, у Хмельницькому постійно збирали волонтерську допомогу Віктору та його побратимам.
"Ми розмовляли з хлопцями, з якими він служив. Вони казали, що кращого командира не було. Він дбав за кожного, він знав про всіх, він дуже допомагав хлопцям. Він казав; "Мені так потрібний тепловізор, а можна ще фуфайки, хлопцям зимно, а можна те, а можна те". Ми допомагали, чим могли", - каже Тетяна Сивоконь.
За її словами, Віктор був у списках безвісти зниклих, шукали військовослужбовця більше місяця.
"Ми дізналися про те, що Віктор зник, не виходив на зв'язок. І ми знали, що коли він йде на нуль, на передок, вони залишають телефони, тому ми певний час зачекали кілька днів буквально, тоді почали дзвонити, тоді вже телефон був поза зоною", - пригадує жінка.
Поховали Віктора Захарченка в Хмельницькому на Алеї Слави.
Читайте також
- Хмельниччина: від початку року загинули 10 захисників з Городоччини
- Автівки на фронт відправили волонтери Хмельниччини
Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube та Instagram.