У Чернігові пропонують перейменувати ще 36 вулиць та провулків. Про це йшлося на засіданні комісії з питань міської топонімії, охорони та збереження історико-культурного середовища Чернігова.
Зі слів секретаря міської ради Олександра Ломаки, до остаточного перейменування вулиць із запропонованими назвами планують ознайомити людей. Після врахування їх думки та пропозицій, можуть внести зміни, а вже потім виносити на розгляд депутатів та остаточне затвердження на сесію Чернігівської міськради.
Загалом, список із 36 вулиць та провулків, запропонованих до перейменування, має такий вигляд.
Ми зібрали для вас інформацію про людей, на честь яких планують перейменувати вулиці.
Вулиця Грибоєдова — вулиця Олексія Сенюка.
Олексій Сенюк народився 24 грудня 1974 року в с. Теліжинці (Київська область). Був сержантом Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Захищав Україну від початку російської агресії у 2014 році. Брав участь у бойових діях у складі 3-ї роти 1-ї окремої танкової бригади. У боях на Чернігівщині наприкінці лютого 2022 року знищив дві ворожі бойові машини піхоти та захопив танк. Загинув 27 лютого 2022 року під час оборони Чернігова внаслідок авіаудару у районі гіпермаркету "Епіцентр". Похований в місті Носівка на Ніжинщині. Президент Володимир Зеленський посмертно присвоїв Олексію Сенюку звання "Герой України".
Вулиця Короленка — вулиця Андрія Карнабіди
Андрій Карнабіда — український архітектор, мистецтвознавець, краєзнавець. Народився 14 жовтня 1927 році в с. Рогізки на Сновщині. З 1967 року став зберігачем фондів Чернігівського архітектурно-історичного заповідника. Організував багато науково-пошукових експедицій по Чернігівщині, під час яких було виявлено та вивчено цілу низку пам'яток: архітектурних, археологічних, етнографічних. У 1990 році обраний депутатом Чернігівської міської та Чернігівської обласної рад. Помер 29 березня 2005 року на 78 році життя, похований у Чернігові на кладовищі Яцево.
Провулок Костромський — вулиця Віктора Орленка
Віктор Орленко народився 8 березня 1961 року в с. Талалаївка, що в Ніжинському районі. У 1980—1983 роках проходив строкову службу у лавах Радянської Армії, брав участь у бойових діях в Афганістані. Після демобілізації мешкав у Києві. Брав участь у Революції гідності. 18 лютого 2014 року на Майдані Незалежності снайпер вистрілив в голову Віктора. Його доставили у реанімацію Київського інституту нейрохірургії. 3 червня 2015 року Віктор Орленко помер. Його поховали у Талалаївці на Ніжинщині. Віктору Орленку присвоєно звання Герой України та нагороджено посмертно орденом "Золота Зірка".
Вулиця Курська — вулиця Георгія Нарбута
Георгій Нарбут — український художник-графік, ілюстратор, автор перших українських державних знаків (банкнот і поштових марок). Народився 25 лютого 1886 року на хуторі Нарбутівка Чернігівської губернії. Початкову художню освіту здобув самотужки. У 1910–1912 роках працював над ілюстраціями до казок Ганса Крістіана Андерсена, байок Івана Крилова, народних казок і дитячих пісень. Створював ескізи військових мундирів. У вересні 1917 року став професором графіки новоствореної Української академії мистецтв, а з грудня 1917 року — її ректором. Останнім великим мистецьким задумом Нарбута було ілюстрування "Енеїди" Івана Котляревського, але через передчасну смерть він встиг виконати лише одну ілюстрацію. Помер від епідемічного висипного тифу 23 травня 1920 року в Києві.
Провулок Лермонтова — вулиця Валерія Сарани
Валерій Сарана — український громадський діяч, перший голова Чернігівської крайової організації Народного Руху України. Народився 29 травня 1947 року в Києві. На зборах Чернігівської крайової організації Народного Руху 9 липня 1989 року обраний співголовою організації, а 6 жовтня 1990 року — головою. 29 січня 1991 року Валерій Сарана очолював делегацію Народного Руху на першому публічному вшануванні подвигу героїв Крут на місці бою з російськими більшовицькими військами. Відтоді щороку 29 січня на цьому місці вшановується пам'ять захисників УНР. З 1992 по 1994 роки працював заступником голови Чернігівської обласної адміністрації з гуманітарних питань. Генеральний директор Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній" (2003—2006) та директор меморіального комплексу пам'яті героїв Крут (2007—2012). Похований у Чернігові на кладовищі "Яцево".
Вулиця Маяковського — вулиця Галини Кузьменко
Галина Кузьменко народилася 30 липня 1922 року у селі Нова Басань. В 11 років залишилася сиротою, оскільки мама та двоє братів померли від голодомору. Виховувалася у дядька у Донецькій області. У 1943 році добровільно вступила в підпільну організацію УПА "Чернігівська січ". В 1946 році її затримали чекісти, коли вона хворіла на тиф. Ув'язнена на 10 років у таборів. Строк відбувала у Воркуті. Після звільнення вийшла заміж за вояка УПА Ярослава Когута. Померла у червні 2000 року.
Вулиця Брестська — вулиця Максима Білоконя
Максим Білоконь — військовослужбовець 1 окремої танкової Сіверської бригади, старший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Герой України (2022 рік, посмертно). Максим Білоконь народився 1 квітня 1997 році в Ромнах на Сумщині. У 2015 році закінчив Державний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою "Кадетський корпус" імені І. Г. Харитоненка Державної прикордонної служби України. Навчався у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Під час нападу російських військ брав участь в обороні Чернігова, знищив диверсійно-розвідувальну групу та два танки противника. Загинув 27 лютого 2022 року під час оборони Чернігова від російських окупантів разом зі своїм танковим екіпажем.
Вулиця Мінська — вулиця Ганни Барвінок
Галина Барвінок (справжнє ім'я — Олександра Михайлівна Білозерська-Куліш). Її псевдонім — А. Нечуй-Вітер. Народилася 5 травня 1828 року в Борзні. Дружина Пантелеймона Куліша. Білозерська у 15 років познайомилася з майбутнім чоловіком. Пантелеймон Куліш був старшим за неї на 9 років. Підтримувала дружні стосунки з Тарасом Шевченком. Писати оповідання з народного життя під псевдонімом Ганна Барвінок почала 1847 року, у Варшаві, під час шлюбної подорожі. Її твори публікувалися під псевдонімом "Гуляй вітер" або "Нечуй-Вітер". Використовуючи чернігівські й полтавські говірки, знання сільських звичаїв та фольклору — створила драму "Материнська помста". Брала участь у розвитку філософії, ґрунтованої на українській державності. Після смерті чоловіка продала садибу в Мотронівці, щоб видати його творчу спадщину. Її зусиллями видано найповніше досі зібрання творів письменника. Померла 5 серпня 1911 році.
Вулиця Мозирська — вулиця Катерини Білокур
Катерина Білокур — українська художниця, майстриня народного декоративного живопису. Народилася 24 листопада 1900 року. У 6 років Катерина Білокур навчилася читати. Малювати почала з ранніх років, однак батьки не схвалювали це заняття і забороняли ним займатися. Катерина продовжувала малювати потайки від рідних, використовуючи полотно та вугілля. 1940 року в Полтавському будинку народної творчості відкрили персональну виставку художниці-самоучки з Богданівки, яка на той час складалася лише з 11 картин. Виставка мала величезний успіх. Художницю преміювали поїздкою до Москви. У 1956 році одержала звання Народного художника України. Твори Катерини Білокур регулярно експонувалися на виставках у Полтаві, Києві, Москві та інших містах світу.
А у 1954 році три картини Білокур – "Цар-Колос", "Берізка" і "Колгоспне поле" були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці у Парижі.
Там їх побачив Пабло Пікассо і сказав: "Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї на цілий світ".
Померла 10 червня 1961 року в с. Богданівка на Київщині.
Вулиця Орловська — вулиця Остапа Вересая
Остап Вересай — кобзар, виконавець народних дум, історичних, побутових, жартівливих та сатиричних пісень. Народився 1803 року в селі Калюжинці на Чернігівщині в сім'ї кріпака. Батько його, Микита Вересай, був незрячим і заробляв на прожиття грою на скрипці. Понад сорок років мандрував містами і селами України. Його помітив художник Лев Жемчужников, який записав від Остапа Вересая кілька пісень, намалював його портрет і познайомив з Пантелеймоном Кулішем, який також записав від нього кілька пісень. Помер Остап Вересай наприкінці квітня 1890 року. Похований у Сокиринцях.
Вулиця 1-го Травня — вулиця 1-шої танкової бригади
1 окрема танкова Сіверська бригада – під час російського вторгнення в Україну у лютому-березні 2022 року відіграла одну із ключових ролей під час оборони Чернігова.
Вулиця Тульська — вулиця Олександра Карпинського
Олександра Карпинський — меценат, благодійник, просвітитель. Один із засновників Чернігівської міської бібліотеки (тепер – обласна універсальна наукова бібліотека ім. В.Г. Короленка), перший директор Чернігівського міського банку, голова губернської земської управи протягом семи років, зрештою – почесний громадянин Чернігова. Олександр Карпинський народився в 1835 році. Він постійно виступав на земських зібраннях з питань освіти, медицини, народних кредитів. 1 листопада 1870 році Карпинський добровільно склав повноваження голови земської управи, принципово відхиливши всі прохання колег не залишати посаду. В 1874 році Карпинського вдруге обрали головою губернської земської управи. Помер Карпинський на початку 1880 років.
Вулиця Чайковського — вулиця Миколи Леонтовича
Микола Леонтович народився 13 грудня 1877 році у селі Монастирок, Брацлавського повіту, Подільської губернії. Український композитор, хоровий диригент, піаніст, педагог, збирач музичного фольклору, громадський діяч. Автор відомих хорових обробок українських народних пісень "Щедрик", "Дударик", "Козака несуть", "Ой з-за гори кам'яної" та інших.
Початкову музичну освіту Леонтович здобув у батька — Дмитра Федоровича, який чудово співав, грав на віолончелі, скрипці, гітарі та деякий час керував хором семінаристів. Мати, Марія Йосипівна, (в дівоцтві Ятвицька) мала гарний голос і часто співала українські народні пісні, брат і сестри, також з дитинства вчилися музики й згодом стали співаками та музикантами.
У 1887 році Леонтович вступив до Немирівської гімназії. У 1888 році, через брак коштів, батько переводить його до Шаргородського початкового духовного училища, де вихованці утримувалися на повному пансіоні. В училищі він опанував спів по нотах і міг вільно читати складні партії в церковних хорових творах. Помер 23 січня 1921 року.
Вулиця 21-го Вересня — вулиця Євгена Лоскота
Євген Лоскот — капітан Збройних сил України, Герой України (посмертно). Народився 22 червня 1983 році в селищі Десна Козелецького району. Учасник боїв з оборони Луганського аеропорту та населених пунктів Луганської області влітку 2014 року. Загинув у бою 5 вересня 2014 року поблизу села Шишково Луганської області. У бою був тяжко поранений, не бажаючи здаватися в полон, підірвав себе гранатою. Вважався зниклим безвісти.
Провулок Нахiмова — вулиця Ольговичів
Ольговичі – рід чернігівських князів з династії Рюриковичів, нащадки Олега Святославича, онука Ярослава Мудрого. Перший спомин про них міститься в Іпатіївському літописі у 1116 році. Родоначальником був Олег Святославич , котрий помер 1115 році.
ОтчиноюПриватне спадкове землеволодіння Ольговичів була Чернігівщина. У XII столітті вони суперничали з Мономаховичами, нащадками Володимира Мономаха, за владу над Київським престолом.
Вулиця Невського — вулиця Леоніда Могучова
Леонід Могучов — український художник-графіст. Народився у Чернігові 24 квітня 1925 році. Леонід Могучов є автором більш ніж 8500 малюнків та ескізів архітектурних пам'яток: церков, маєтків, вітряків, фортець. Провідне місце в творчості художника займав Чернігів. Він відобразив місто у період Другої світової, під час та після німецької окупації, завдяки чому можна вивчати його історію. Свої роботи Леонід Борисович не продавав, а лише дарував. Багато з них нині зберігаються в чернігівських музеях, бібліотеках та школах. Всього за роки творчості було організовано більше сотні виставок робіт художника. Помер 8 травня 2014 році.
Читайте також
1-ї танкової бригади, Пилипа Орлика та Ольговичів: у Чернігові планують перейменувати близько 20 вулиць
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
