Фото коломиянина Віталія Юзюка, яке він зробив поблизу села Миролюбівка під час контрнаступу на Херсонщині, стало вірусним. Зараз військовослужбовець воює на Запоріжжі. Про те, як інженер у нафтогазовій промисловості став воїном ЗСУ, Віталій Юзюк розповів в інтерв'ю Суспільному.
Як для вас почалася війна?
— Для мене війна ще розпочалася у 2014 році. Участі в ній я не брав, але інформацією володів, оскільки мій рідний брат тоді захищав кордони України на Донбасі.
Коли 24 лютого почалося повномасштабне вторгнення РФ, я вирішив піти на фронт. Зі своїм другом Антоном Боледзюком пішли у військкомат у Коломиї. Нас зачислили до лав 128 окремої гірсько-штурмової бригади. Я потрапив у зенітно-ракетний дивізіон старшим оператором "ШилкиЗСУ-23-4 "Шилка" — зенітна самохідна установка радянського виробництва, що призначена для безпосереднього протиповітряного прикриття наземних військ, знищення повітряних цілей, що летять зі швидкістю до 450 м/с, на відстанях до 2500 м та висотах до 1 500 м, а також наземних (надводних) цілей на відстані до 2 000 м з місця, з короткої зупинки та в русі.".
Чому вирішили воювати?
— Пішов воювати, тому що це — моя рідна земля, тут мають рости наші діти у спокої та безпеці. Тут би мало проходити їхнє спокійне дитинство, яке намагаються вкрасти у них мос**лі. Тому роздумів "йти чи не йти", не виникало.
Який для вас був найважчий бій?
— Важких боїв було чимало: в Малих Щербаках (Запорізька область), на Херсонщині. Ми бачили пекло у Соледарі Донецької області.
Один з найважчих був 29 серпня 2022 під час контрнаступу на Херсонщину біля села Миролюбівка Бериславського району. Наш екіпаж у складі командира екіпажу, старшого оператора, механіка-водія та оператора-гранотометника поїхали на бойове завдання прорвати позиції русні, яка там вкорінилася.
Підтримуючи піхоту у важкому бої, ми вдало виконали це бойове завдання та відвоювали Миролюбівку.
Протистояння тривало майже три години. Було дуже важко, але ми впоралися. Я з оператором-гранатометником отримали численні уламкові поранення.
Після лікування повернувся на фронт до своїх побратимів. Важко лежати в ліжку, лікуватися і відчувати, як твої побратими віддають останні свої сили та відстоюють наші землі. Дуже "тягнуло" до хлопців, бо розумів прекрасно, як їм важко. Тільки в єдності й коли разом — ми сила.
Що для вас війна?
— Війна — це щосекундна боротьба за життя, це — пекло. Багато смертей, біль, жах, втрати, понівечене життя багатьох людей.
Ви — спортсмен. Чи допомагає це на фронті?
— Я — кандидат у майстри спорту з баскетболу, обожнюю футбол. У спорті — все життя. Звичайно, що на фронті це дуже допомагає. Пильність, хороша фізична форма, рухливість — це складові успіху у бойових діях.
Чого ніколи не зможете пробачити росіянам?
— Колись я вважав росіян нашими побратимами. Тим паче, що багато наших громадян їздили до них на роботу і підіймали їм економіку. А те, що сталося 24 лютого, не пробачу їм ніколи: смерть дітей, стрес людей, розбиті школи та лікарні. Не будемо ми братами й сестрами більше ніколи. Кожен українець розуміє і буде пам'ятати, що ці "брати" зробили.
Що, на вашу думку, може пришвидшити перемогу українців?
— Тут багато можна перераховувати факторів. На війні основне — це розумні, чіткі, злагоджені дії. Командування веде в бій своїх солдатів. А ті вже виконують бойові завдання. Нам потрібна зброя, якомога більше техніки.
Армія у нас була довго на стадії розвалювання, тому й не дивно, що в нас брак потужної техніки. Українські солдати "витискають" максимум з озброєння, яке в нас є.
Чекаємо, що нам нададуть новітню техніку, якою ми пришвидшимо перемогу. Свого часу ми з побратимом Антоном Боледзюком працювали з польським ПЗРК "Piorun" (Перун), який був дуже зручним у використанні. Від нього було багато користі у боротьбі проти російської авіації.
Яка фраза допомагає долати негативні думки зараз?
— "Ми — незламні", "Україна понад усе", "З вірою в перемогу".
Що вам дає сили боротися?
— Якщо чесно, то сил мало. Бо все це нелегко: жити в окопах, ховатися від обстрілів, спати у болоті та холоді. Постійні стреси. Ми повинні бути завжди зосередженими, завжди готовими дати відсіч ворогу. Але підтримка українців і, особливо, волонтерів, додає нам сил.
Як, на вашу думку, закінчиться війна?
— Тільки нашою перемогою. Бо ми — найкраща нація у світі. Ми — незламні, і цим все сказано. З нами Бог, і ми найсильніші.
Як будете святкувати перемогу?
— Насамперед візьму в руки синьо-жовтий прапор та зроблю спільне фото з моїми рідними побратимами. А потім подякую всім, хто нас підтримував і допомагав. Адже багато українців віддавали останнє зі своєї домівки, щоб нам допомогти: хтось — пенсії, хтось — їжу, хтось — одяг та взуття.
Що зробите найперше, коли повернетеся додому після перемоги?
— Хочу побачити своїх дітей. Вони дуже підтримували, коли мені було важко психологічно. Не бачити своїх дітей рік часу — то дуже важко. Мої сльози й біль вони відчувають.
Українські діти повинні жити у своїй рідній державі, а не ховатися від російських ракет за кордоном. Нема виправдання русні за цю війну. Діти — це наше майбутнє, а ми — їхні захисники та гордість.
Що розповідаєте про війну своїм дітям?
— Коли маю можливість, спілкуюся зі своїми дітьми. Не дуже приємно мені відповідати на питання: "Татку, а тебе не вб'ють?", "Татку, а ти повернешся живим?", "Коли закінчиться війна, бо ми хочемо додому". Розповідаю, що ми проженемо ворога з наших земель, і вони будуть жити у вільній Україні. Діти часто мені надсилають у повідомленнях малюнки, де пишуть: "Ви — наші Герої". А це — надзвичайно приємно.
Окрім перемоги, про що мрієте зараз?
— Зараз мрію про мир і спокій. Дуже хочу лягти у ліжко та відпочити: у теплі, накритися ковдрою і забути це пекло, в якому перебував зі своїми побратимами. Мрію про те, щоб кожна дитина побачила свого батька, дружина — чоловіка, а батьки — сина чи дочку, які захищають Україну від загарбників.
Що ви будете робити після перемоги?
— Після перемоги хочу повернутися на роботу у нафтогазову промисловість. Це для мене — дуже важлива структура. Люблю процес видобування нафти й газу. У нас багато корисних копалин, і вони мають бути державними, а не власністю наших олігархів. Також продовжу свою діяльність у політиці. Хочу бути корисним українцям. Але на все свій час.
Щодо відпочинку, то дуже хочу хоча б на 10 днів на море. Вода, пляж, сонце, поплавати в басейні із сім’єю та насолодитися цим.
Як ви відзначаєте ці різдвяні свята на передовій?
— Особливого святкування нема. Тим паче, що зараз нам зовсім не до свят.
Що ви б хотіли сказати тим, хто зараз в тилу?
— Скажу щиро: не можна критикувати тих, хто в тилу. Не кожен може воювати, тим паче впоратися з психологічними й моральними викликами війни. Вважаю: якщо не можеш воювати — не воюй, але тоді допомагай ЗСУ і роби корисні справи. Не можеш і цього робити, то хоча б не перешкоджай і не кажи, що нам добре, бо заробляємо по 100 тис. грн. До речі, коли з побратимом Антоном призивалися на війну, то навіть не цікавилися, чи будуть нам платити зарплату. Ми їхали захищати нашу Україну від кац*пів, а не заробляти. Тому ніколи не називайте хлопців, які борються за нашу свободу, заробітчанами.
Читайте також
- "Український воїн — це універсальний солдат". Прикарпатець Олег Малічин повернувся з Данії, аби захищати Україну
- "Всі мої люди тут": як прикарпатець Віталій Книгницький воює кулеметником в 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців
- Виглядає ворога через дрони: як франківець став добровольцем 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців
Читайте нас у Telegram: головні новини Івано-Франківщини
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини й ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!
