Близько тисячі цивільних заручників з північних регіонів України можуть незаконно утримуватися в Росії. Цифра приблизна, розповіла Суспільному координаторка Медійної ініціативи за права людини Ольга Решетилова. На окупованих територіях вивезення людей не припиняється. Як їх повернути в Україну і чому цей процес затягується, пояснюємо в матеріалі.
Микиту Бузінова родичі та знайомі шукають від березня.
Під час повномасштабного вторгнення Росії він з дівчиною приїхав із Чернігова до Михайла-Коцюбинського. Сподівався перечекати бойові дії там. 4 березня його просто з двору будинку забрали на допит російські військові.
Наречена Микити Катерина Огієвська розповіла, хлопець до початку повномасштабної війни працював водієм. Жодного стосунку до військових не мав.
"«Ваш син, брат, наречений – зрадник держави, його повезли, він не повернеться, йому, в кращому випадку, світить 15 років ув’язнення». Мама спитала: «Де, в Росії?» Він: «Ні, в Україні». Вони начебто прийшли на свою територію".
Того ж дня російські військові провели ротацію. Разом з солдатами зник і Микита. Спочатку дядько Микити, Борис, намагався відшукати хоча б тіло племінника – марно.
Катерина вірила, що коханий живий та продовжила подавати запити в різні інстанції: координаційний штаб, СБУ тощо. Тривалий час пошуки нічого не давали. Перший позитивний дзвінок родина отримала у жовтні – прийшли результати тестів на ДНК.
"Те, що по ДНК немає збігів. Ми впевнилися відсотків на 95, що він серед живих", – говорить Катерина Огієвська.
Цивільні заручники – так правильно називати невійськових людей, що потрапили в полон, кажуть в Медійній ініціативі за права людину. Саме на території Росії тепер і розшукують хлопця. Із сотні історій, випадок Микити Бузінова найскладніший, каже координаторка організації. Після звільнення Чернігівщини не було жодної інформації про те, що сталося з чоловіком і де він.
"Ми знали, що з цього села затримали двох чоловіків, тіло другого знайшли. Микити не знайшли, й це нам дало надію на те, що він живий. Мама Микити з нами їздила в адвокаційні поїздки, вона була з нами на заході ОБСЄ у Варшаві, ми проводили кілька заходів в Італії, зверталися до третіх країн, щоб вони теж писали запити в Росію щодо місця знаходження Микити, залучали адвокатів", – розповідає координаторка Медійної ініціативи за права людини Ольга Решетилова.
Тільки в грудні вдалося отримати натяк на те, що Микита Бузінов може перебувати в тюрмі у Воронежі або в СІЗО в Бєлгороді. Рідні хлопця розіслали листи через російську систему "ФСВП-лист"Федеральна служба виконання покарань (ФСВП Росії) — федеральний орган виконавчої влади Російської Федерації.Створена для виконання покарань та для утримання під вартою підозрюваних, обвинувачених та засуджених. У підпорядкуванні служби знаходяться всі місця позбавлення волі Росії. "ФСИН-письмо" — це Інтернет-платформа, через яку можна надсилати листи до установ ФСВП Росії.Джерело..
"Якщо людина не знаходиться в місті утримання, то система не пропускає, приходить відповідь, що адресат не знайдений, а якщо людина є там, в цьому місці утримання, то система пропускає. Потім вони присилають відписку, вручну написану, що «такого здесь нет». По Микиті пропустило лист якраз Белгородське СІЗО. Але через деякий час з’ясувалося, що й інші пенітенціарні установи Росії почали пропускати ці листи, тому стверджувати, що це є ознакою, що він там знаходиться, ми не можемо. Але принаймні те, що система пропустила, означає, що він десь у їхніх переліках там є", – каже Ольга Решетилова.
За її словами, цивільні – найбільш незахищені, їх захоплення поза правовим полем, а держава поки не має жодних механізмів, як цим людям допомогти. Команда Суспільного намагалася отримати коментар від Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця, який би мав пояснити, які кроки держава робить, щоб розшукати та повернути цивільних з полону. Утім, через два тижні відповіді так і не отримали.
Росія в цей час використовує цивільних як метод шантажу та тиску на українське суспільство. Медійна ініціатива з прав людини отримала від Міністерства оборони РФ кілька відповідей на запити, з яких стало зрозуміло: громадян України утримують за статтями, яких не існує в кримінальному кодексі Росії.
"Людина утримується у зв’язку з перешкоджанням спеціальній військовій операції Росії в Україні. Ясно, що в них немає такої кримінальної статті, але таке формулювання вони для себе придумали, яке для здорової людини звучить абсолютно нонсенсом. Жодне з цих кримінальних проваджень ще не передане до суду, принаймні у нас немає такої інформації, все на етапі слідства. Ясно, що вони не поспішають його розслідувати, очевидно, вони тримають цих заручників як козирну карту на перемовинах".
Точної цифри, скільки всього українських цивільних заручників, немає. На окупованих територіях насильницьке зникнення – це нескінченний процес, каже Ольга.
"Йдеться про тисячі людей. Принаймні з північних регіонів вивезено десь близько тисячі громадян України – це Київська, Сумська, Чернігівська області".
Росія всіляко приховує, що в полоні є цивільні. Цим людям надають статус військовополонених, каже Вікторія Андруша. Вчителька математики та інформатики пробула в полоні пів року. 25 березня Вікторію викрали із будинку батьків у селі Старий Биків на Чернігівщині. Додому дівчина потрапила наприкінці вересня.
"Коли зникла я і підіймалося питання, що я дійсно зникла, що є докази, свідки, то сторона противника, Росія, не визнають того, що в них є дійсно цивільні в полоні. Вони надають їм статус військовополонених, і так вони далі йдуть по їхніх списках", – говорить Вікторія Андруша.
Вікторія переважно перебувала в Курському СІЗО, цивільних там утримували разом із військовими в одних камерах та однакових умовах. Каже, цивільних в полоні часто переміщували.
"Їх перевозять в першу чергу для того, щоб ані працівники, ані полонені не звикали до одного й того самого місця, до людей. Плюс вони заплутують сліди, де людина знаходиться, щоб менше було інформації про людину".
Стаття, яку інкримінували Вікторії – "Шпигунство". На початку травня дівчині зачитали "виправдальний вирок", але тоді не відпустили.
"Є в них вислів російською «умом Россию не понять». Вони самі так говорили, логіки іноді в їхніх діях немає. Коли ми намагалися з ними обговорити це, зрозуміти, вони казали: «Ми самі не розуміємо, чому так»".
Інтерв'ю вікторії Андруши після звільнення з російського полону:
Наречена зниклого Микити у грудні була на зустрічі із президенткою Міжнародного комітету Червоного Хреста Мір’яною Сполярич-Еггер, представляла громадську організацію "Цивільні в полоні".
"Ми порушували це питання, про цивільних говорили тільки ми. Всі інші організації, які були присутні, вони порушували питання суто про військових, нацгвардійців. Ми розуміємо, що кожна людина важлива, але важливий розголос і про цивільних".
Речник Червоного Хреста Олександр Власенко розповідати про роботу організації щодо цивільних в полоні не став, каже, організація надає перевагу конфіденційності в цьому питанні. Але зауважив, отримати доступ до цивільних дійсно складніше, ніж до військових полонених.
"Для нас важливо не покарати когось, для нас важливо, щоб люди, яких утримують в цих місцях, щоб до них ставилися з повагою, відповідно до норм міжнародного гуманітарного права. Тому у нас така конфіденційна річ, що ми ніколи про це не говоримо. Це дозволяє нам потрапляти в такі місця, куди ніхто інший не потрапляє. Ми були у в’язницях Ісламської держави, в Сомалі, Афганістані в період талібану. Ми отримуємо доступ потроху до людей. У нас є певний прогрес зараз – не так давно відвідали військовополонених. Сподіваємося, що крок за кроком ми будемо розширювати простір, в якому можемо оперувати як міжнародна гуманітарна організація".
Тим часом Медійна ініціатива за права людини продовжує розшукувати Микиту Бузінова. Вони співпрацюють з послом Папи римського в Україні, залучають російських адвокатів. Організація звернулася до Британського уряду з проханням вплинули на звільнення цивільних заручників з російського полону. Микиту спробують шукати в Росії й за допомогою Міністерства закордонних справ Нідерландів, каже Ольга Решетилова.
"Не все можемо говорити, на жаль, важливо, щоб воно спрацювало. Зрозуміло, коли росіяни зрозуміють, що ми робимо, вони будуть протидіяти, принаймні так завжди буває. Як тільки вони розуміють наш хід дій – вони перешкоджають, і стає все навіть гірше".
"Якщо чесно, інколи опускаються руки, коли пророблюєш багато роботи, а вона результату не показує. Але ж я розумію – стоп, я опущу руки, а потім як буде Ні. Результат буде, тільки ж це питання часу", – говорить Катерина.
Дівчина вірить, що результат пошуків обов’язково буде. А поки мріє про те, що зробить, коли вперше побачить нареченого Микиту.
"Обійняти – це найперше. І сказати нарешті: «Ми зробили все, що від нас залежить, і ти вдома»".
Читайте також
"Нічого не боялася – знала, що дитина чекає": як бабуся з Чернігівщини повертала онука з Донецька
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
