Він пішов захищати країну з початком російської агресії, одразу як почалась анексія Криму. У 2014 під час виходу з Іловайська був поранений, потрапив в полон, і втратив ногу. За 9 місяців боєць батальйону Донбас, Олександр Сарабун повернувся захищати свою країну. Сьогодні він волонтер. А Батьківщину захищає його син який служить у Нацгвардії.
Зураб боронить Україну з 2014 року. Каже, робить це із вдячності нашому народові, за те, що у 2008-му, українці стали на захист Грузії. Сьогодні Зураб має нагород як від міністерства оборони, так і від волонтерів. Вдома у Грузії, на нього чекає дружина і двоє дітей. На запитання чому не вдома, відповідає, що не може інакше.
"У нас спочатку віра, Батьківщина, а тоді вже сім’я." - каже захисник України Зураб.
На сході Зураб воює 5-й рік. Від війни, каже, не втомився і готовий захищати Україну до перемоги. А в приклад наводить одного із побратимів.
"У вас є Саша Вінницький, людина ногу втратила, і пішла захищати Україну, чому? Бо Людина." - розповідає захисник України Зураб.
А це той Саша Вінницький про якого розповідав Зураб. Сьогодні Саша вдома у Могилеві-Подільському.
"Я тут на нашому майдані, підходь." - каже захисник України Олександр Сарабун.
Майданом, Олександр Сарабун називає «Площу героїв» у Могилеві - Подільському. Тут викарбувано 22 світлини місцевих чоловіків які загинули в неоголошеній війні, на сході України. Олександр до військкомату пішов у 2014 році.
"Як лише в Криму ось те почалось, я до військкомату, у мене повістка була під номером 4." - розповідає захисник України Олександр Сарабун.
Тоді його призвали інструктором у першу танкову бригаду. Звідти, каже, швидко втік. Бо почув, що батальйон Донбас, набирає сержантів.
"Я тоді написав рапорт на 8 днів, а мені командир: ти ж не повернешся, тебе дезертиром оголосять, з війни втік. А я йому: яким дезертиром, у нас, що війна?." - каже захисник України Олександр Сарабун.
Батальйон «Донбас» він наздогнав майже під Іловайськом. Події тих днів, каже, вкарбувались в пам’ять на все життя.
"Щоб мені не розповідали, я чітко пам’ятаю хто нас брав, і тих бурятів і російських професійних військових. Нас брали кантемирівська бригада." - каже захисник України Олександр Сарабун.
Саме під Іловайськом Олександр отримав важке поранення у ногу. Далі було три дні полону, і ніякої медичної допомоги, а через три дні їх обміняли на російських військових. У лікарні Дніпра йому ампутували ногу. Відрізали вище коліна.
"Якби не полон триденний, то можливо ногу врятували." - каже захисник України Олександр Сарабун.
Далі розповідає Олександр, 9 місяців намагався повернутись до життя. Лікарня, реабілітація в Австрії. Найважче, каже, було перестати колоти знеболювальне.
"В 35 років стати інвалідом. Були болі. Лікувався трамадолом 5 разів на день." - каже захисник України Олександр Сарабун.
Менше, ніж за рік він повернувся на схід. До 46 батальйону «Донбас - Україна»
"Я подумав, що якщо вижив там, то другий раз не вб'ють. Дякувати комбату мені дали шанс на життя. Там я навчився ходити на паличці і допомагав чим міг. Боляче було іноді. Знімав протез, а звідти кров тече." - розповідає захисник України Олександр Сарабун.
Сьогодні він вдома у Могилеві-Подільському. Його часто запрошують на заходи присвячені цій неоголошеній війні. Він приходить, втім ділитись пережитим зі сцени, розповідає, не любить. Тепер в Нацгвардії служить його син, а Олександр — став волонтером. Возить допомогу туди де колись воював. Від війни, каже не втомився, і готовий, як може захищати Україну, до перемоги.
