Гніванчанин Ігор Бобрусь вже 10 років — військовий капелан. Раніше, каже, працював добровільно, а з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну зареєструвався у корпусі військових капеланів України. Про психологічну підтримку захисників, планування поїздки та про цивільних людей, які залишились у "гарячих" містах, чоловік розповів Суспільному.
Спочатку, каже Ігор Бобрусь, їздили на Миколаївський напрямок, потім на Херсонський. Зараз працюють у Бахмуті та Житомирській області.
"Просочилась інформація, що нас обстріляли і ми загинули"
На Бахмутському напрямку, розповідає капелан, "найспекотніше". Дві попередніх поїздки були спокійніші. Нині ж там і артобстріли, і ракетні обстріли.
"Тому десь просочилася неправильна інформація, що нас обстріляли, що ми загинули. Там дуже спекотно. Ця дорога з усіх наших поїздок була найважчою, ще й погодні умови — дощ, сніг, мороз, траса покрилася льодом. Навіть психологічно, коли їдеш і це бачиш, тоді закрадається страх. Але, дякувати Богу, ми повернулись із цієї поїздки цілі й неушкоджені".
"Ми взяли "під опіку" підрозділ, в якому несуть службу більше 12 гніванчан"
"Капеланством займаюсь уже протягом 10 років, але офіційно 8 місяців тому я зареєструвався у корпусі військових капеланів. Там священники, які надають допомогу, і психологічного характеру теж. Допомагаємо й гумвантажем. У нас сьогодні налічується 200-300 капеланів, а на тисячу військових — необхідно 2 капелани. Ми взяли під "опіку" підрозділ, в якому несуть службу більше 12 гніванчан", — розповідає Ігор Бобрусь.
Від територіальної громади їм, каже, передають допомогу, а ще працюють із сім'ями військових: проводять з ними зустрічі та передають від них захисникам гостинці. У підрозділ їздять раз на два тижні.
"Наша команда — капелани і миротворці, які допомагають цивільним"
У підрозділ їздили більше трьох разів. Планують ще.
"Плануємо поїздку, коли сім'ї збирають речі, які хочуть передати сім'ї військових, потрібно, щоб військові, до яких ми їдемо, були на місці (вони інколи відʼїжджають на іншу точку, на бойове завдання) та матеріальна складова — необхідне паливо".
Інколи паливо купують за свої гроші закупляємо, інколи — допомагають волонтери.
"Звісно, все залежить і від ситуації на передовій. Тому ми все плануємо й обираємо вдалий день. Наша команда — капелани і миротворці, які допомагають цивільним. Усі працюють на волонтерських засадах. Займає наша поїздка 5-6 днів.
Основні сили росіян зараз, як я розумію, у Донецькій області. Сьогодні у них вже справа принципу взяти Бахмут. А коли вони не візьмуть Бахмут — це буде їх наступна поразка, і вони будуть ще в більших мінусах", — розповідає Ігор Бобрусь.
"Люди адаптувалися до життя без умов, світла, води"
Капелан каже: з кожною поїздкою помічає, що Запорізька область все тихіша, ніж попередні рази. Спочатку ж їдуть на Запоріжжя, потім на Донецьку область — такий у них прокладений маршрут.
"Їздимо у місто Оріхів. Там 300-400 цивільних людей, які досі залишилися там жити. Там залишилися люди переважно старшого віку. Для них найстрашніше — що вони вже звикли до вибухів, вони адаптувалися до життя без умов, світла, води. Деякі не виїхали, бо, кажуть, що немає куди їхати. До них ми приїжджаємо, привозимо продукти харчування", — каже чоловік.
Востаннє, коли привозили людям теплі речі і роздавали гумдопомогу, був приліт — у метрах 400 від них.
"Це був страх, що можна втратити життя. Я розумію, що, якби ми роздавали гумдопомогу в тому місці, то дуже багато людей загинули б. І це найважче, у такі моменти. Ми бачили, як солдатів привозили на швидку допомогу, в госпіталі — там страшно, і ноші в крові, поруч морг. Такі моменти бачити найважче".
"Я побачив в дитині — майбутнє України"
"Радує, що люди облаштували там все, і, коли ми зайшли, там була дівчинка десяти років: вона ніби не знає, що таке війна, вона була такою радісною, стрибала на ліжку, була на позитиві, ні страху в неї не було, нічого. Це радує, що немає травм у цієї дитини, бо є дітки, які сприймають війну дуже важко. І я побачив в цій дитині майбутнє України.
Щоб не відбувалось — ми повинні радіти, що ми переможемо, ми повинні радіти і жити, щоб наблизити цю перемогу. Ось ця історія нам дуже покращила настрій", — каже Ігор Бобрусь.
"Дитячі малюнки — ікони для захисників"
"В основному, хлопці — молодці. Вони тримаються, видно їх патріотизм. Вони розуміють, що за ними сім'ї, знайомі і вся Україна. Вони налаштовані позитивно. Вони найбільше радіють, коли ми приїжджаємо з листівкам і малюнкам від дітей. Кожен у своєму бліндажу повісив малюнок, і для них це як ікона. Вони кажуть, ми мусимо заради цих дітей перемогти, набратися сил, бо ми відповідаємо за них, вони чекають від нас теж підтримки.
Вони самі стають, як діти. Нещодавно передали прилад нічного бачення, то вони розпаковували його, як діти нову іграшку: у них було стільки ж радості та захоплення. Їх втішає, що їх не забувають. Вони кажуть, що ця підтримка дає стимул стояти до кінця".
Читайте також
- "Я не військовий, я — воїн": історія прикордонника з Вінниччини на псевдо "Маестро"
- "Можна приготувати їжу, висушити одяг та попаритись": вінницькі майстри виготовили мобільну лазню для захисників
