У День Збройних сил України коротко розкажемо історії наших земляків-військовослужбовців, волонтерів та тих, хто чекали їх вдома.
Рік на Донбасі воював Роман Хоменко. Він живе у Божківському, за 20 кілометрів від Полтави. 2014-ого із війни чоловіка чекала дружина Юлія.
Військовослужбовець Роман Хоменко згадує:
"Служив до цього просто в Збройних силах України, строк. А потім, коли таке трапилося в країні – пішов. Щоб вдома був спокій".
Дружина військовослужбовця Юлія Хоменко зі сльозами говорить:
"Страшно було за нього, щоб повернувся".
Військовослужбовець Роман Хоменко додає:
"Чує постріли – і плакати. Залежно від подій – коли можу, зателефоную. Бувало о 2, 4 ночі. Вона завжди чекала, що я подзвоню".
Із 2014 на схід їздила і полтавка Віра Маслак. Вона возила військовим їжу, одяг, листи та малюнки.
Волонтерка Віра Маслак говорить:
"Хлопці завжди були раді, зустрічали волонтерів. Не стільки через їхню матеріальну допомогу, а через моральну підтримку. Перші поїздки були дуже страшні. Коли ми приїхали у Дебальцеве, побачили повністю згорілий автомобіль і біля нього осколки мін. В цьому автомобілі загинули наші хлопці".
Шість років службі у Збройних силах віддав Євген Карпенко. Чоловік військовий льотчик. Із 2013 здійснив понад три сотні польотів.
Військовослужбовець Євген Карпенко каже:
"Для мене особисто 6 грудня – це не тільки День Збройних сил. 6 грудня – це початок зимового походу армії УНР. І про це мало знають, але повинні знати гідні військовослужбовці".
1,5 роки на військовій кафедрі навчається філологиня Марина Гриценко. Хоче працювати військовим психологом.
Курсантка військової кафедри Марина Гриценко говорить:
"По-перше, сам себе духовно, фізично доповнюєш, змінюються погляди. Поки я була вчителем, це було трохи по-іншому, бо там діти, це інше. А тут ти себе духовно сильніше відчуваєш. Терени нашої держави мають захищати не лише чоловіки, а й жінки".
