Херсонську спеціалізовану школу І-ІІІ ступенів №30 російські окупанти обрали як ту, де впроваджуватимуть свої стандарти. Цей заклад був у переліку тих, хто 1 вересня розпочне свою роботу під триколором. Все тому, що директорка школи виявилась колаборанткою, розповіла Суспільному вчителька біології Олена Ісай. Втім, говорить, школа — це не зрадниця-директорка, а колектив учителів і учнів, які продовжують працювати за українськими стандартами.
"Коли почалася війна, в учителів нашої школи виникали питання, як будемо працювати далі. Директорка Оксана Барнаш спочатку "морозилася", нічого нам не казала. Що вона проросійської позиції, це ми знали давно, тож підозрювали, як воно буде. Спочатку її відповіді були обтічними — мовляв, підкорюємося військовій адміністрації, побачимо, що там скажуть", — говорить Олена Олексіївна.
За словами вчительки, дехто з викладачів 30-ї школи виїхав одразу на початку війни. Олена Ісай залишалася в Херсоні до 4 червня.
"Ми закінчили навчальний рік за українськими стандартами, оформили всі документи — табелі, журнали, особові справи дітей тощо. Документи я фотографувала та розсилала дітям, щоб вони могли потім продовжити навчання. Коли батьки почали весною приходити до школи, щоб забирати документи, директорка їх не віддавала", — згадує класна керівниця колишніх восьмикласників.
Після закінчення навчального року з початком освітянської відпустки Олена виїхала з Херсона. ЇЇ колеги, які ще залишались у місті розповідали, що чим далі, тим ситуація ставала яснішою — директорка співпрацює з окупаційною владою.
"Вона в розмовах почала закидувати — "Какая разница, по каким программам работать, они очень похожи, мы и так долго работали на русском языке". Перед початком нового навчального року Барнаш почала телефонувати вчителям і писати в шкільні чати з вимогою надати їй списки дітей — з прізвищами та зазначеним місцем перебування. Для мене стало шоком, що наша школа працюватиме з окупаційною владою", — розповіла Олена Олексіївна.
Це стало шоком для свідомих людей, хто працював і навчався в херсонській школі №30, каже вчителька. Тоді кілька її колег, серед яких і завуч школи Олена Зівакіна, виїхали до Києва.
"Ми почали думати, що робити, аби не співпрацювати з росіянами та не підставити дітей. Зв'язалися з міським департаментом освіти і почали думати, як організувати навчання наших дітей за українськими програмами. З колегами в усіх куточках світу почали спілкуватися, пояснювали батькам, що наша школа в Херсоні стала російською, тому йти туди не можна. Бо ж директорка та купка вчителів, які пішли на співпрацю, агітували йти на навчання, але не пояснювали, що там уже нові правила, приховували це. Ми розповіли про такий стан речей у соцмережах і в шкільних групах. Вияснили, хто з дітей згоден навчатися дистанційно за українськими програмами", — згадує Олена Ісай.
Найбільшою проблемою на той час було те, що працювати як Херсонська спеціалізована школа І-III ступенів №30 було вже неможливо, розповідає вчителька. Навчальний заклад, як юридичну особу, директорка перереєструвала на російські документи. Але вихід із ситуації знайшли.
"Нам запропонували приєднати дітей до інших навчальних закладів. Тому частина наших учнів із першого по сьомі класи тепер є школярами гімназії № 6, а з восьмого по одинадцяті класи навчаються у ліцею імені Мішукова при ХДУ. Те саме стосується й учителів — ми уклали з цими закладами трудовий контракт на один навчальний рік. Я тепер працюю в ліцеї", — говорить Олена Олексіївна.
Учні херсонської школи зараз у різних містах, у різних країнах, каже вчителька біології. Як класна керівниця Олена Ісай збирала своїх учнів по усьому світові — дзвонила, писала.
"Батьки присилали нам документи та заяви, фотографуючи їх на телефони. Зараз я веду дев'ятий клас, у мене 43 учні. Приблизно так і в інших паралелях, а разом нам вдалося висмикнути з проросійської школи понад 700 дітей. Працюємо, як і всі херсонці — через зум, головне, що за українськими стандартами", — каже вчителька.
Олена Олексіївна говорить, кістяк "її" дев'ятого класу складають учні, яких вона вела з херсонської школи. До них приєдналися і школярі з інших класів паралелі.
"Зараз у ліцеї сім дев'ятих класів, вони розподілені за окремими спеціальностями. Наша група, наприклад, — міжнародна економіка та програмісти. А є ще профілі журналістики, філології тощо", — розповіла викладачка.
Зрада директорки кинула тінь на всю школу, говорить Олена Ісай. Вчителі з 30-ї школи, які виїхали на підконтрольну Україні територію, давали свідчення в поліції щодо колаборантської діяльності Оксани Барнаш.
"Єдине образливо, коли в соцмережах починають поливати брудом нашу школу. Там не всі зрадники, на співпрацю пішли лише 20 осіб, включно з бібліотекою та технічними службами. А колектив — понад сто людей! І переважна більшість — вірні Україні. Хтось виїхав і працює зараз за українськими стандартами, хтось залишився і виживав у окупації, але не пішов на зраду. І ми не винні в тому, що нашу школу зробили прикладом співпраці. Оті пропагандистські відео, які знімав Стрємоусов у наших класах і коридорах — це гірко для нас. Школа працювала в Херсоні близько трьох тижнів, а потім почалося — то референдум, то "загроза від обстрілів", то канікули. Колеги казали, що Барнаш ходила лише в супроводі охорони з рашистів. В базі зрадників є, на жаль, обличчя тих, із ким ми працювали роками", — говорить Олена Олексіївна.
За словами вчительки, щойно стало відомо про звільнення Херсона, школярі почали питати — "коли повертатися в місто?"
"Кажу — зачекайте, діти, нехай там з'являться світло та вода, опалення. Зрозуміло, що до кінця навчального року не вийде щось змінити, бо ми ж учні інших закладів. Але всі чекаємо, що все запрацює, що ми повернемося в рідну школу", — каже Олена Ісай.
Читайте також
290 день війни: хроніка подій в Херсонській області
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Підписуйтесь на Суспільне Херсон у Viber
