На Полтавщині 73-річна жінка з інвалідністю та шиє та ремонтує одяг і взуття для жителів села, в якому проживає. До регіону Євгенія Завгородня приїхала з Торецька Донецької області через повномасштабну війну.
"Тут дуже тепло, дуже гарно, я тут почуваюся дуже добре. До ліжка я не дістану, а вони мені з дитячого садка принесли лавочку. Тому я можу ставати і сідати, і лягати", — каже переселенка з Торецька Донецької області Євгенія Завгородня.
Євгенія Завгородня показує кімнату, яку для неї облаштували у школі села Довгалівка Великобагачанської громади. На Полтавщину жінка приїхала з Торецька, що на Донеччині, через війну.
"Один під’їзд розбитий. Ні світла, ні води, ні газу, нічого там не було. Як там можна було жити? Все лишила, тільки ноутбук схопила, телефон. Я приїхала зовсім гола, тут мене вдягнули".
У Торецьку жінка працювала у ліцеї, викладала рукоділля. Тут теж, каже, сидіти без роботи не може. У кімнаті облаштували й майстерню.
"Маленька, але зручна. Тут я крою, на цьому столі. Всі заготівки лежать у мене тут. А оце машинка. Оцю спідницю пристрочити мені треба – один бік і другий бік. Оце я роблю спідницю на замовлення. Від війни, від переживань усіх – оце робота (допомагає – ред.). Якщо працюю – добре, я забуваю, що в Україні десь війна іде".
"До неї підтяглися всі наші жителі села Довгалівка, вона обшиває всіх, вона задовольняє їхні потреби", — говорить секретарка Великобагачанської селищної ради Ольга Чернуха.
Євгенії – 73 роки, вона з дитинства має інвалідність.
"Кому що треба пошити, люди почали приходити. А я в них гроші не брала, то помідори, то картоплю. Одяг, що не приносять. Замки вшиваю у куртки, це проблема у багатьох. І взуття – то підшити, то підклеїти, то заштопати", — розповідає переселенка з Торецька Донецької області Євгенія Завгородня.
У дитинстві від Євгенії відмовилась мама, вона виросла в інтернаті, сільська школа на Полтавщині, каже, стала для неї другим домом.
"Мені тут добре, як вдома. Зараз у нас війна там, а тут я рідний дім відчула. Рідні люди, які і піклуються про мене".
