У психоневрологічному відділенні Вороновицької філії 130 людей доглядають 205 підопічних. 27 з них навесні евакуювали зі Словʼянська. Наразі заклад заповнений, більше резидентів не приймають. Працюють за мінімальну зарплату, позмінно.
З нагоди професійного свята соціальних працівників, яке відзначають в першу неділю листопада, кореспонденти Суспільного розпитали що входить до обовʼязків соціального працівника та чому обрали таку професію.
Любов Ковальчук — молодша медична сестра. Працює на поверсі, де до півсотні лежачих пацієнтів. Годує, купає, переодягає — так 30 років.
“Трохи важко, але ж треба комусь робити на такій роботі. Це ж люди такі, що треба допомогти. Як не ми, то хто”, — говорить Любов Ковальчук.
У Людмили Хлавової банний день. Без помічниць, самій — впоратись важко.
Після водних процедур наведення ладу у кімнатах. Замінити білизну, перестелити ліжка та багато інших обовʼязків. Свою роботу називають одним словом — турбота.
Вони сьогодні геть інші, ніж приїхали півроку тому, розповіла психолог закладу Ольга Атаманенко. Перші дні, навіть, до спокою не могли звикнути. Все запитували, чому там постійно стріляють, а тут тихо.
“Кожен пережив різні обставини та по-різному на це реагує. Стараємось їх постійно підтримувати”, — каже психолог Вороновицької філії психоневрологічного відділення Ольга Атаманенко.
Цей заклад нині заповнений вщент, підопічних більше не приймають. Персонал працює позмінно. Заробітна плата мінімальна, розповідає керівниця Лілія Комар.
"Ситуація надзвичайно плачевна. Люди тут особливі. Мають психоневрологічні захворювання. До кожного потрібно знайти підхід. Вислухати, попіклуватися, а зарплата 6700 грн.", — говорить керівниця Вороновицької філії Лілія Комар.
І хоч вижити на мінімалку важко та працювати в іншому місці і думки не має, каже молодша медична сестра Тетяна Петербок. Сюди на роботу вона прийшла 5 років тому.
“Найголовніше — турбота про наших мешканців. Ми їм як рідні. Допомогти, обійняти, поговорити, вислухати, переодягнути, покупати, нігтики обрізати. Це як маленькі діти в садочку, які хочуть ласки і підтримки. Ми стараємось”, — молодша медична сестра Тетяна Петербок.
Слова Тетяни про турботу підтверджує і підопічний Юрій Цицкун. Тут він мешкає 20 років. Що було до, каже й не памʼятає.
“20 років я тут. Це моя сімʼя. Різдво і новий рік — зустрічаємо разом”, — каже підопічний Юрій Цицкун.
У психоневрологічному відділенні Вороновицької філії Вінницького обласного пансіонату працює 130 фахівців соціальної сфери. Вони доглядають за 205 підопічними. 27 з них у квітні сюди евакуювали з Донеччини.
Читайте також
- Вінничанка у 93 роки виготовляє окопні свічки для захисників
- Наступив на міну: вінницькі поліцейські допомогли пенсіонеру на Харківщині
