Ольга Мокшенінова з Краматорська переїхала на Тернопільщину через війну. Там вона жила з родиною та учителювала в одному з навчальних закладів міста. Тепер жінка викладає початкову військову підготовку в одній зі шкіл Збаража. Також створила тут військово-патріотичний клуб, у якому займаються 30 дітей.
Вчителька Ольга Мокшенінова переїхала з Краматорська до Збаража. Зараз вона навчає школярів початкової військової підготовки. До війни, каже, викладала мову та літературу. Тепер довелося перекваліфікуватися.
"Я викладач зарубіжної літератури, української мови та літератури, але людина має підстроюватися під сьогодення. Я повинна бути з дітьми, я повинна щось вкладати, хоч маленьку якусь частинку в перемогу. Виховую дітей перш за все патріотами. Це моє навантаження, мені буває важко, але я повинна це робити", – каже Ольга.
Щодня після занять телефонує чоловікові, щоб дізнатися, як у нього справи. Жінка каже, він зараз у зоні бойових дій, тому не завжди вдається вийти на зв’язок.
"24 лютого, коли пролунала та тривога по всій Україні, чоловік о 4 ранку пішов на роботу. Пішов і три доби я його не бачила. З ним не було зв’язку.28 лютого в мене у дитини день народження. Він приїхав пів на одинадцяту ночі, обняв її, поцілував мене і знову пішов", – розповіла Ольга.
Ольга каже, готова у будь-який час повернутися до Краматорська, щоб бути поруч з чоловіком.
"Я жінка українського офіцера. Він буде стріляти, я буду подавати патрони. Я мушу бути сильна заради них, заради дитини, заради майбутнього", – каже жінка.
Прихистили жінку з донькою у Збаражі. Сюди її запросили колеги з місцевої школи. Вони спілкувалася ще до війни, організовували спільні освітні та волонтерські проєкти. Про це розповіла директорка цього навчального закладу Марія Багрій.
"З’явилася ідея і в Ольги, і в нас провести такий телеміст Краматорськ-Збараж, єднання сходу і заходу. Ми провели цей телеміст і вперше побачили на екрані один одного. Найпотужнішим було те, що ми разом заспівали гімн України і постановили собі, що маємо ще обв’язково зустрітися", – каже Марія Багрій.
За два тижні після цієї розмови почалася війна. У Краматорську, де жила родина Ольги Мокшенінової, почалися обстріли та бомбардування.
"Оля дзвонила до нас, була в підвалі, кругом рвалися снаряди. А про чоловіка нічого чотири дні не знала, бо вони всі тоді були на передовій. Вона плакала, поруч з нею була дитина. І ми зразу сказали, приїжджай до нас", – розповіла Марія.
Ольга каже, до останнього не хотіла виїжджати з Краматорська.
"Після того, як у Краматорську постраждали люди, які чекали евакуаційного потяга, Діти, пенсіонери, інваліди, всі полягли. Коли я той жах побачила на власні очі, почалися масовані обстріли, коли почалося вимкнення світла, газу, я вимушена була покинути свою домівку. Мала зібрати всі свої речі, зібрати все своє життя в кулак, в один рюкзак і їхати", – каже жінка.
У Збаражі вакансії вчительки мови та літератури не було, тому їй запропонували вести урок військової підготовки та патріотичного виховання.
"Військово-патріотична підготовка, я вважаю, сама актуальна. Якщо не розвивати нашу молодь, то постійно ми втрачаємо хлопців, які зможуть захищати терени нашої держави. Тому вони вивчають ази стройової ходи, стройової пісні. Ми займаємося фізичними навантаженнями", – розповіла жінка.
Дев’ятикласник Максим Канюка каже, не пропускає жодного заняття.
"Ольга Олександрівна прийшла до нас недавно, але за цей час я бачу в собі зміни. Виявляється я люблю воєнну тематику і, наприклад, до цього я віджимався 20 раз, тепер я 40 раз віджимаюсь. Вона нас так муштрує, так нами ганяє, і по турніках, і просто в залах, що в разі необхідності я можу приступати до захисту України", – розповів Максим.
Ольга Мокшенінова оселилася в будинок з донькою та батьком. Перевезли сюди і домашніх улюбленців. Жінка розповідає, обживатися на новому місці допомагають колеги та сусіди.
"Не дають пропасти з голоду, дякувати Богу. Дали мені огірки, помідори. Закрутила в банки, щоб щось було на зиму. Варення привезли друзі. Отак і виживаєм", – каже переселенка.
Жінка каже, після переїзду Збараж став для них другою домівкою.
"Зараз приводимо до ладу городину. Обрізаємо дерева, гілляки. Все перерубуємо. Чоловік хоче альтанку поставити, щоб було де ввечері влітку посидіти", – каже Ольга.
Після війни повертатися до Краматорська не планують.
"Дорогу додому не забуду ніколи, але повертатися туди не хочу. Все добре перекреслюється тим жахом, який там був, оцією всією кров’ю, що та земля вся кров’ю пролита. Я не можу. 14-й рік забути не можу, тепер 22-й пробачить і забути теж не можу", каже Ольга.
Читайте також
- В Тернополі переселенці з Херсона майструють буржуйки для військовослужбовців
