Актори Наталія Сумська та Анатолій Хостікоєв: українське мистецтво – це теж потужна зброя

Актори Наталія Сумська та Анатолій Хостікоєв: українське мистецтво – це теж потужна зброя

Актори Наталія Сумська та Анатолій Хостікоєв: українське мистецтво – це теж потужна зброя
Народні артисти України Анатолій Хостікоєв та Наталія Сумська. Телецентр, Житомир, вересень 2022 року. Фото: Суспільне Житомир

Народні артисти України Наталія Сумська та Анатолій Хостікоєв під час гастролей у Житомирі розповіли Суспільному про те, як проживають події повномасштабної війни та підтримують свого глядача і військових, яких відвідують у шпиталях. Про театр під час війни, про важливість української мови та мистецтва та про необхідність вірити у себе та свою країну: усе це і не тільки – читайте та дивіться в інтерв'ю.

Нашу розмову з вами ми проводимо в умовах повномасштабної війни в Україні. Як ви цю війну переживаєте? Як вона вплинула на вас, як на звичайне українське подружжя?

Наталія Сумська: Ми вже навчилися не плакати і вчимося цього у наших воїнів – переглядаємо відео з фронту і дивимося, як вони поводять себе у надзвичайно складних умовах. Потрапити на передову ми не маємо можливості – наразі немає змоги повезти туди виставу, як то бувало колись. Адже сьогоднішня війна – це війна артилерії, може бути все, що завгодно. Тому наразі ми намагаємося бути хоча б у шпиталях.

Анатолій Хостікоєв: Коли ми їхали у Житомир, то знали, що обов'язково поїдемо на зустріч із нашими воїнами. Адже хочемо поспілкуватися і подякувати тим, хто дає нам можливість працювати, хто оберігає наш спокій. Ми буквально щойно приїхали з госпіталя, де спілкувалися з нашими героями. Ці зустрічі завжди хвилюючі, тому що відчуваєш себе у величезному боргу перед ними. Вони роблять те, що я зараз, на жаль, не зможу зробити. Ви питали, як ми це сприйняли – скажу відверто, це було страшно. Але поступово цей страх перейшов у інший стан – в ненависть і величезну віру в те, що нас неможливо здолати. І саме розуміння того, що хтось чомусь вирішив знищити нашу націю, наш народ, нашу мову, нашу культуру – це викликає величезну ненависть і мотивує. Ти розумієш, що тут не до сліз, треба вміти поставити їх на місце і знищувати, хто як вміє. У нас, до прикладу, є мистецтво – є вистави, які ми присвячуємо нашим воїнам, нашим глядачам. І тому ми з великою радістю відгукнулися на цю можливість зустрітися із нашим глядачем у Житомирі.

Наталія Сумська: Наші гастролі відбулися саме зараз, хоча везти цю виставу у Житомир ми мали саме 24 лютого. Але, попри все, ми зараз тут.

Наталія Сумська, Анатолій Хостікоєв: українське мистецтво – це теж потужна зброя
Народні артисти України Анатолій Хостікоєв та Наталія Сумська. Телецентр, Житомир, вересень 2022 року. Фото: Суспільне Житомир

Життя завмерло від 24 лютого. Як ви знайшли себе? Скільки часу вам для цього знадобилося?

Наталія Сумська: Місяців два. А потім десь у центральній Україні ми були на Поділлі і там так само як зараз відвідували наших військових, були у загонах тероборони. Люди, з якими ми познайомилися, теж дали нам своєрідний поштовх – ми познайомилися з талановитими людьми, які знімали мінікінострічки. Про той же Маріуполь, про людей, які сидять у підвалах. Народ сам активізувався – у містечках, в яких ми були, люди організовували драмгуртки. І ми, на щастя, теж були задіяні, адже і нам потрібен був глядач.

Ви обоє – українськомовні актори, які від самого початку чітко означили свою позицію. Ми бачили ваше звернення до військових та медиків, яке ви записали на початку березня. Тому я не питатиму вас чи важливим є український театр та українська мова. Я запитаю, чому саме це важливо, в тому числі, і особисто для вас?

Наталія Сумська: Тому що це – зброя. Найголовніша. Ви ж чуєте, що говорять представники москальської сфери так званого мистецтва і культури. Як там у Ліни Костенко? Самшедші люди, які несуть таке, що ні на одну голову не налізе.

Анатолій Хостікоєв: Найголовніше – вони чомусь вважають, що мають право знищити цілу націю. Але хто вони такі? Тому так, звісно, мова – це зброя. І вони, як з'ясувалося, бояться її найбільше. Розумієте? Коли вони зараз починають говорити про українську мову, то кажуть, що це мова, яка їх знищить. Звичайно.

Наталія Сумська: І це добре – тим самим вони піднімають значення нашої мови.

Наталія Сумська, Анатолій Хостікоєв: українське мистецтво – це теж потужна зброя
Народні артисти України Анатолій Хостікоєв та Наталія Сумська. Телецентр, Житомир, вересень 2022 року. Фото: Суспільне Житомир

Як актори ви отримуєте запал від зали. Але ось в таких ось ситуаціях, коли потрібно тримати обличчя, тримати стрій, як вам вдається це робити?

Наталія Сумська: Нічого, навіть якщо сльоза потече, можна втертися і йти далі. Головне – не втрачати себе. Треба тримати себе, тримати стрій – як усі зараз одне одного навчають.

Анатолій Хостікоєв: Річ у тім, що для нас зустріч із глядачем – це завжди хвилююча мить, адже щоразу, коли ти виходиш на публіку, ти несеш величезну відповідальність і тобі треба ставитися до глядача із величезною повагою. Вистава "Незрівнянна", яку ми привезли, – там історія відбувається у 1944 році. Співачка Флоренс Фостер Дженкінс давала концерт в Карнегі-хол, і там були воїни, які воювали під час Другої світової війни. Коли ми ставили цю виставу, то навіть уявити собі не могли, що на нас теж чекає війна. Але так співпало, що Флоренс говорить одну фразу. Наталю, скажи, як там – про ці міни?

Наталія Сумська: Флоренс, роль якої я виконую, отримує листа від американських воїнів, які допомагали здобувати перемогу у Другій світовій війні. І зараз теж американська сторона нам допомагає і велика подяка нашим колегам, партнерам і друзям зі США. Так от, військові прислали лист, у якому пишуть: "Флоренс, ми вітаємо тебе з днем народження. Ми не знаємо, коли саме ти народилася, але те, як ти співаєш, нам дуже допомагає. Коли ми вмикаємо твій запис, він допомагає нам заглушити звуки вибухання мін, і нам перестає бути страшно.

Але наскільки я знаю, пане Анатолію, це ваш такий режисерський хід був.

Анатолій Хостікоєв: Так, я це вписав у сценарій – цей лист. Бо дійсно, воно так добре сюди лягає. Розумієте, Флоренс Фостер Дженкінс – це незвичайна фігура, адже вона співала, бо вона дуже хотіла співати. Це при тому, що в неї не було, ані голосу, ані слуху. Але це було її мрією, і вона співала – співала для всіх, і тому ця вистава вийшла дуже актуальною.

Наталія Сумська: Це колосальний перегук з тими подіями. Можливо, якщо говорити напряму, то не так би спрацювало, але ми асоціативно це говоримо, бо війни, на жаль, трапляються. Та світова війна була страшна, і теперішня – надстрашна. Головний посил вистави – це віра в себе. Можеш ти чи не можеш, але вірити в себе ти мусиш. Буває так, що той, хто може, той стидається, а той, хто не вміє, той навпаки – дуже активний.

Наталія Сумська, Анатолій Хостікоєв: українське мистецтво – це теж потужна зброя
Кадри з репетиції вистави "Незрівнянна". Телецентр, Житомир, вересень 2022 року. Фото: Суспільне Житомир

Наталія Сумська, Анатолій Хостікоєв: українське мистецтво – це теж потужна зброя
Кадри з репетиції вистави "Незрівнянна". Телецентр, Житомир, вересень 2022 року. Фото: Суспільне Житомир

Що ця війна відкрила у вас такого, що ви досі про себе не знали?

Наталія Сумська: Тут ще треба думати, тому що ми спочатку надто переймалися новинами і жили, власне, як і весь народ, у новинах. Тому ми, мабуть, тільки зараз, у ці дні, коли ми зустрічаємося з публікою, починаємо фантазувати і мріяти про нові вистави і нові зустрічі.

Анатолій Хостікоєв: Змінило в тому, що ми почали усвідомлювати: треба змобілізуватися і навчитися це робити якнайшвидше.

Наталія Сумська: Так, багато хто з виконавців казав, що їм не співається, не пишеться. Так само було і нам. Хоча ми десь наприкінці травня і на початку червня вже почали потроху грати. Національний театр дає вистави – не так часто, але він працює.

Анатолій Хостікоєв: Очевидно, що ще однією важливою зміною стало розуміння, наскільки важливо проживати життя саме тут і зараз, а не потім. Не відкладати нічого на потім, тому що це "потім" може не настати. Треба насолоджуватися тим, що ти вже вийшов і ти маєш можливість приїхати до друзів. Ми виїжджали з Києва сюди під сирену. Метро зупинилося, когось із наших працівників та акторів десь там висадили. Життя завмерло, перетворившись на тривожне чекання: що? Куди вона, ця зараза, прилетить? Знаєте, дехто, буває, каже, що, мовляв, не вистачає адреналіну. Я, наприклад, ненавиджу, коли так кажуть. Бо такі ось ситуації теж провокують той самий викид адреналіну, але нічого доброго в цьому немає.

Наталія Сумська: З приводу таких ситуацій: згадалося, як колись на Київщині, у селі Катюжанка, з якого родом я, моя мама і бабуся, трапився один кумедний випадок. Мій дядько був дуже жартівливий. І ось одного разу до нас прийшли із тодішнього "Госстраха". То запитують, чи дядько вийде, бо тут прийшли із "Госстраха". А дядько каже: то не "Госстрах", то "Держпереляк". Так він тоді переклав назву цієї структури українською мовою. Тут теж не адреналін, швидше, а саме переляк.

Чого б ви хотіли побажати не лише житомирянам, а й загалом українцям?

Наталія Сумська: Хотіли б побажати того, що зараз лунає звідусіль: віри в себе, віри в Україну, віри в ЗСУ і перемоги. Іншого шляху в нас немає.

Анатолій Хостікоєв: Безумовно. В першу чергу, віри.

Більше інтерв'ю на YouTube-каналі Суспільного Житомир

  • "Найважче для мене в капеланстві – не розплакатися при хлопцях" – житомирянка Олена Легенчук.
  • "У війську ми тепер офіційно маємо священників, це дуже важливо" – священник з Житомира Богдан Бойко.
  • "Підготовка, яку я мав, допомогла мені вижити", – десантник, житомирський пластун Ігор Макарчук.
  • Ми знали, що буде війна, і готувалися – керівниця волонтерського штабу житомирського ПЛАСТу Катерина Лозинська.
  • "Це треба було зробити" – міський голова Новограда-Волинського про повернення місту історичної назви.
  • "Найважливіше в поїздках на фронт – бачити очі наших військових" – волонтерка Тетяна Гарилюк.
  • "Ми не мали ні грошей, ні транспорту, але розуміли, що треба допомагати" – волонтер Ігор Андрусенко.
  • "З росіянами можна говорити лише мовою зброї", – шахіст із Житомира Артем Сачук, який воює у ЗСУ.
  • «Повернуся, коли Маріуполь знову буде українським», – лікар-хірург з Маріуполя Олег Шевченко.
  • "Завдяки донорству я познайомився з дружиною" – рекордсмен Житомирщини зі здачі крові Сергій Ващенко.
  • "Новини, які змушують сміятись", – житомирянин Ігор Харькін про те, що надихнуло на створення пабліку "Регіоналіті".

Читайте головні новини Житомирщини у нашому Telegram, Instagram та Viber

Головні історії тижня в одному листі

Підписатися на розсилку Суспільного
Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди