Етнічний молдованин Олег з Новоселиччини повернувся з-за кордону, щоб захищати Україну від російських військ. Чоловік воював на Харківщині, де отримав поранення. Зараз він на лікуванні, а після — готовий служити далі. Олег розповів Суспільному, чому вирішив воювати за Україну та які завдання виконував на фронті.
Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, Олег був на заробітках у Німеччині. Він разом з братом повернувся в Україну та пішов у військкомат. Після медкомісії та навчань на полігоні чоловіка відправили служити на Харківщину.
"Було потрібно іти, бо ніхто не хоче, щоб рашисти прийшли до нас у дім. Якби я не пішов, інший не пішов, кому тоді воювати?", — каже військовий.
Мати Олега з Молдови, батько — з села Маршинці, що на Новоселиччині. Чоловік розповідає, попри те, що представник національної спільноти, вважає своїм обов'язком служити в час військової агресії. Також має військовий досвід, що допомагало йому на фронті.
"Раніше за документами ми були румунами, а зараз живемо в Україні вже десятки років. Це моя рідна земля, не має значення, якою мовою я розмовляю, захищаю ту країну, де живу", — розповідає Олег.
У батальйоні чоловіка було ще двоє молдован. Військовий каже, різниці у ставленні до себе через національність не відчував.
"У нас багато національностей. Говоримо на різних мовах: румунська, молдовська, грузинська, немає значення. Проблем через це ніколи не виникало. Ми там як рідні люди", — каже чоловік.
На місцях, де дислокувались, батальйон облаштовував свій побут. Речі, продукти для цього передавали рідні з дому.
Олег розповідає, якби не поранення, зараз би воював. Говорить, що там звик до всього, а в цивільному житті йому перебувати іноді морально важче, ніж на фронті.
Чоловік — один з семи добровольців з села, які пішли в військкомат у перші дні вторгнення. Зараз з Маршинців воюють приблизно сорок людей.
"Ми це почали. Потім молоді хлопці побачили, що ми, старші, по сорок з лишнім років пішли на війну. Стало трохи соромно і пішло-поїхало", — розповідає Олег.
Вдома військового чекають мама та п'ятеро дітей. Найстаршому з них — 23, наймолодшій — 11 років.
"Вони пишаються татом, тато є один. Підтримують мене завжди", — каже чоловік.
Читайте також
"Під час бою прощалась з життям". Розповідь військової з Буковини, яка вивела з оточення бригаду
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
Станьте частиною Суспільне Чернівці: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села. Пишіть нам на пошту редакції новин: [email protected].
