Вона знаходить мир серед війни та військових ще з 2014 року. Лариса Когут — одна з тих українок, які представляють жіночу капеланську службу України.
Як змінилися її обов'язки від початку повномасштабного вторгнення та чому вона обрала саме таку справу, Лариса Когут розповіла Суспільному.
Від волонтерки — до капелана
Лариса Когут до капеланської служби допомагала дітям-сиротам, утім згодом почала волонтерити в зонах ведення бойових дій:
"Можливо це почалось з волонтерства. У 2009 році відкрився наш благодійний фонд "Час Надії". Ми допомагали дитячим будинкам. А потім почалася війна, і ми допомагали військовим, вихованцям інтернатів в зоні АТО і людям з інвалідністю. І тоді я побачила, що у бійців є духовне виснаження. А оскільки я маю ступінь магістра з богослов'я і в мене був великий досвід пасторської роботи, тому мене і запросили в капеланське служіння".
Читайте також: Черкаські волонтери доставляють продукти пенсіонерам та малозабезпеченим містянам
"Я маю вищу педагогічну освіту, музичний факультет. Я працювала в першій міській гімназії Черкас 14 років, викладала музику, естетику, концерти були", — пояснила капелан.
Один з її учнів, український співак Андрій Хливнюк, наразі служить в ЗСУ. Мама співака кілька років працювала у благодійному фонді "Час Надії" разом з пані Ларисою та допомагала збирати гуманітарну допомогу.
Від 24 лютого, за словами Лариси Когут, у волонтерів відкрилось "друге дихання":
"До початку повномасштабного вторгнення ми думали, що "Фух, ну скоро вже буде відпочинок", бо навантаження на волонтерів і на капеланів дуже велике. А коли почалось вторгнення, я відчула, що таке "друге дихання", наснага, здавалося, що вмикається кожна клітина твого тіла. В нас була Донецька та Луганська область в роботі, а тепер ми працюємо по всій Україні. Постійно листуємося з хлопцями, які пішли на фронт, чекаємо їхнього повернення. Додались також хлопці з тероборони, їм теж треба допомогти".
Лариса Когут розповіла, що у 2014 році стан здоров'я військових був кращим, ніж у 2022 році:
"Вмотивовані і у 2014, і зараз, бо є ворог. Основна мотивація: "Це — моя країна, це — моя земля, чого сюди приперлися? А за плечима — моя родина, мої діти, і мені їх треба боронити". Порівняно з теперішнім часом, у 2014 році хлопці були трохи більше здорові, а зараз у багатьох, наприклад, проблеми зі спиною через амуніцію і те, що її треба постійно носити. Також гостро стоїть питання довгих ротацій, але в умовах нинішньої війни інакше бути поки не може".
"Дзвонили прощатися": про спілкування з військовими у критичних ситуаціях
Про моменти, коли військові телефонують капеланам, щоб поспілкуватися, Лариса Когут каже, що це постійна практика ще з 2014 року:
"Коли було Дебальцеве, телефонували бійці і прощалися: "Ми вас дуже любимо, ми скоріше всього не вийдемо". Я ще знаю, що хлопці до плит у бронежилеті, або у каски клали дитячі малюнки та листи. А потім дружини телефонували, уявіть собі. Ми їм сказали, щоб нам хлопці назвали список, хто там є з ними і сказали, що будемо молитися за них. Підняли тоді вночі всі церкви, всі молилися. І всі, хто був у тому списку, повернулися додому живими.
Телефонують і військові, і їх родини, щоб помолитися. Є ситуації, коли з кимось немає довго зв'язку і ми молимось разом з рідними і підтримуємо їх".
Які плани у військового капелана після перемоги — дивіться у повній версії інтерв'ю:
Інтерв'юерка — Вікторія Хамаза
Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України
Дивіться нас на YouTube: найцікавіші новини Черкащини та України
